Знайшла у пісні радість і тривогу Берегиня української пісні Раїса Кириченко

Осінь 1943 року подарувала Україні Берегиню української пісні – Раїсу Кириченко. Користувачі бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ музично-літературною годиною «У пісні знайшла і радість, і тривогу» вшанували пам'ять видатної землячки – народної артистки України, Героя України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, повного кавалера ордена княгині Ольги, лауреата премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото» та ще багатьох інших відзнак.

Крім неоціненної пісенної спадщини Раїса Панасівна залишила книгу спогадів «Я козачка твоя, Україно», яка дає можливість зазирнути у її дитинство та юність, побачити ті джерела, з яких вона народилась як співачка та як її пісня здобувала світову славу.

Саме дякуючи цій книзі згадували про щемливу любов Раїси Панасівни до батьків та рідної домівки, свого села та слухали пісні, які говорили про цю любов, і які співачка дуже виважено підбирала до свого репертуару.

«Мій дім завжди був і залишиться там, де хата батьків… Я вдячна долі, що саме там її батьки збудували, що можу й тепер повертатися до неї немов у дитинство. Хоч де б потім не жила – у Черкасах, Полтаві, Києві, я повертаюся у свою хату, щоб набратися снаги для творчості, здоров’я для життя. Там особливі дерева, там особливе повітря, там незвичайні люди, – там все особливе, бо рідне і щемне до болю, до сліз», – згадувала співачка і цю ж любов переливала у свої пісні «Батьківська оселя», «Хата моя, біла хата», «Поле моє».

Батьки запам’ятались Раїсі Панасівні гарною парою: «Завжди бачила їх удвох. Удвох і співали, і танцювали. Тож мені було кого послухати, в кого повчиться».

Наказ-оберіг «вертайся додому, вертайсь до села» із «Маминої пісні» Раїса Панасівна виконала, навіть її останній прихисток за заповітом – сільський цвинтар.

Осиротіла рідна домівка співачки, але не стала пусткою. Там у 2024 році відкрито меморіальний музей-садибу «Мамина вишня», який і раніше функціонував на громадських засадах. Відвідувачів зустрічає пам’ятник співачки, мамина вишня. В хаті збережена обстановка, яка була тут за життя народної артистки, з любов’ю зібрані та представлені особисті речі та світлини, подарунки для музею.

Присутні відвідали цей благословенний куточок корещанської землі, переглянувши віртуальну відеоекскурсію, створену працівниками музею та озвучену піснею «Долі моєї село».

Кликало Раїсу Панасівну до себе рідне село все життя: «Люблю його, пишаюсь ним, щаслива, що саме там народилась, там стоїть хата, в яку ми повертаємось кожної весни, як птахи, що вертаються до своїх гнізд, з яких колись вилетіли у великий світ». 

Тож хай збувається заповітна мрія нашої славної землячки: «Хочу, щоб воно оновлювалося, щоб люди туди поверталися, щоб знову загомоніла дитячими голосами моя вулиця».

Фінальним акордом заходу стала пісня «Осінь мого життя», в якій Раїса Панасівна наче говорить про свою долю:

…пісні залишаться із нами

Хай співа душа свої пісні!

Та душа така, як осіннє небо

Неосяжне й чиста, як роса.

І мені нічого від життя не треба,

Тільки хай співа, не згаса!

Ми з безмежною вдячністю нині слухаємо її пісні і наша любов до них не згасає, а передається від покоління до покоління.