Роман Лубківський творив самобутню поезію

10 серпня виповнюється 85 років від дня народження Романа Мар’яновича Лубківського (1941–2015) — українського поета та перекладача.

Без поета Романа Лубківського немислима історія української літератури другої половини ХХ і першого десятиліття ХХІ століття. За його творчістю нащадки вивчатимуть пульсацію подій нашої посттоталітарної епохи з усіма її катаклізмами й трансформаціями.

Роман Лубківський був народним депутатом 1-го демократичного скликання Верховної Ради, обіймав посади Надзвичайного і Повноважного Посла України спочатку в Чеській та Словацькій Федеративній Республіці, згодом — у Чехії. Він першим у Верховній Раді 24 серпня 1991 року закликав занести до зали синьо-жовтий прапор України. Саме з його ініціативи була запроваджена традиція складання президентської присяги на Пересопницькому Євангелії.

 

Тонкий лірик, пристрасний публіцист, громадський і державний діяч, майстерний перекладач, зрештою, просто добра людина — таким Роман Лубківський залишився у спогадах друзів та колег. Він з особливим пієтетом ставився до старших колег, які впродовж життя були для Романа Мар’яновича справжніми авторитетами в літературі й перекладацтві. Поет прагнув підтримувати молодших і любив бути в епіцентрі культурно-мистецького життя, яке нерідко «дарувало» чимало прикрощів.

З нагоди ювілею Романа Лубківського працівники бібліотеки-філії № 7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ хочуть згадати саме його літературну діяльність. Обравши літературу за найбільшу та найважливішу справу свого життя, він не зраджував цьому вибору кілька десятиліть поспіль, додаючи до монументального полотна зі слів та образів власні штрихи й відтінки. І хто знає, якого «кольору» й «смаку» була б сьогодні наша література, якби не соковите, стигле, яскраве та доречне слово Романа Мар'яновича.

Є достовірні свідчення, що характерні риси його харизматичної вдачі яскраво виявилися ще в шкільні роки. Учнем він написав поезію про українську мову — і цей твір досі належить до найкращих на цю священну тему. Дух вірша став початком формування культурно-патріотичного стрижня, що пронизує всю подальшу творчість і громадянську працю поета. Ось перші «ключові слова» з вірша «Рідна мова» далекого 1956 року:

Коли ж устами чорними людці

Тебе, моя свята, кохана, сквернять, 

Здається, в серце хтось вганяє терня,

Здається, хтось шмагає по лиці.

До першої поетичної добірки в «Літературній Україні» (1964 рік) Дмитро Павличко написав похвальне слово, а перша збірка поезій «Зачаровані олені» (1965 рік) засвідчила, що в літературний процес вступає митець, гідний належати до когорти шістдесятників.

Він — автор численних поетичних збірок і прозових творів. Серед них: «Серпневе яблуко», «Погляд вічності», «Балканський Христос», «Камінне жниво», «Зелене серце», «Сто і одна строфа». Перекладав із польської твори Юліуша Словацького, з чеської — Йозефа-Вацлава Фріча, з білоруської — Янка Купали. За цикл «Погляд вічності», присвячений Кобзареві, у 1992 році був удостоєний Національної премії Україниімені Тараса Шевченка.

Новизну поетики в ліриці Лубківського відзначали навіть найсуворіші критики, віддаючи належне його свіжим, несподіваним, пережитим особисто образам. Історія та сучасність у поезії Романа Лубківського — це наче єдине ціле, а саму його творчість літературознавці називають історіософічною. Прочитавши бодай дві строфи з його віршів, розумієш влучність цього визначення.

У доробку Романа Лубківського є теми, до яких він повертався постійно: змалювання національного поступу народу, його безсмертного «духу, що тіло рве до бою»; логічне поєднання честі та краси; зображення епохи в її взаємопроникненні в особистий світ людини; відображення руху як одвічного людського прагнення й утвердження; гармонія стосунків у світі людини та світі природи.

Прикметною рисою поезій Романа Лубківського є доброзичлива іронія, усмішка, гротескна гра, в якій інколи зблискує вістря сатири, але зазвичай панує почуття інтелектуального гумору. Поет умів узагальнювати, писати про хвороби зарозумілості суспільства, цілої нашої доби.

У 1987 році в журналі «Всесвіт» було надруковано статтю Флоріана Неуважного про творчість Романа Лубківського під назвою «Він творить самобутню поезію…». Ця назва справді стала формулою, що визначає поетичний світогляд Романа Мар’яновича.