Це слова маловідомої сучасному читачеві, але досить знаної в першій половині ХХ ст., поетеси Христі Алчевської, сказані 1929 р. у зверненні до голови Держвидаву України С. Пилипенка. За своє коротке життя вона змогла видати дванадцять збірок поезій, низку оповідань і перекладів. На сьогодні її творча спадщина належить до золотої скарбниці української і світової культури.
Христина Олексіївна Алчевська ‑ українська письменниця, драматург, прозаїк, поетеса та педагог народилася
16 березня 1882 р. у Харкові в багатодітній родині. Батько – Олексій Кирилович –промисловець, банкір, меценат, громадський діяч, засновник міста Алчевськ.
Мати – Христина Данилівна ‑ український педагог та організатор народної
освіти. Окрім Христини в сім'ї було ще п’ятеро дітей: Дмитро (у майбутньому кандидат
природничих наук), Григорій (майбутній композитор), Ганна (у майбутньому талановита
художниця), Микола (майбутній укладач першого букваря для дорослих українською
мовою) та Іван (у майбутньому «король тенорів).
Початкову освіту Х. Алчевська здобувала у так званій домашній школі. Приблизно в цей же період, у віці 10 років, разом зі шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товариш». Згодом вступила до Харківської Маріїнківської жіночої гімназії.
7 травня 1901 р.
сталася трагедія в сім'ї Алчевських. На вокзалі у Петербурзі загинув батько. Після
нещастя утримання родини лягло на плечі брата Христини ‑ Івана. Завдяки його матеріальній
підтримці, закінчивши гімназію 1902 р., Христина Алчевська поїхала до Парижу і вступила
до Сорбонни на вищі педагогічні курси. З того ж 1902 р. в періодичних виданнях
та літературно-художніх альманахах Алчевська почала публікувати свої праці.
Значний вплив на її творчість мало спілкування з українськими письменниками:
Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським,
Михайлом Павликом, Василем Стефаником, Олександром Олесем.
Після повернення в Україну з 1903 р. Х. Алчевська працювала в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки та робила перші кроки для створення українського жіночого гуртка. Починаючи з 1905 р. викладала українську та французьку мови в середніх та вищих навчальних закладах Харкова.
Разом з тим Христина Алчевська
продовжувала займатися й творчою діяльністю. Впродовж 1907 – 1917 рр. вийшов
ряд поетичних збірок: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар», «Пісня життя»
(1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (1914),
«Спомини» (1915), «Мандрівець», «Встань, сонце» (1916), «Пробудження» (1917) та
ін.
Окрім ліричних мотивів,
в творах автора прослідковувалася любов до рідного краю та знедоленого люду.
Вона виступала проти соціального й національного поневолення українського
суспільства, висловлювала віру в його щасливе майбутнє.
1917 р. до родини
Алчевських знову прийшла біда. Перебуваючи на гастролях в Баку, від менінгіту
на сороковому році життя, просто на сцені, помер брат Христини ‑ Іван Алчевський,
відомий оперний співак. Приблизно в цей же період більшовики виселили родину Алчевських
з власного будинку. 1920 р. з життя пішли мати та брат Григорій. Після такого стресу
Х. Алчевська деякий час нічого не писала. 1922 р. в Каліші (Польща) вийшла остання
дванадцята збірка її поезій.
Життя Христини Олексіївни Алчевської обірвалося несподівано. Восени 1931 р. на харківському вокзалі її одяг був затиснутий дверима потягу, машиніст не помітив ситуації, що склалася. Потяг рушив з місця і протягнув Алчевську вздовж перону. Після цього випадку у неї стався серцевий напад. 27 жовтня 1931 р. самотня, майже без засобів до існування, Христина Олексіївна померла в Харкові на 49 році життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар