Полтавщина була улюбленим краєм українського поета-лірика, сатирика, драматурга і перекладача Володимира Самійленка, колискою дитячих і юнацьких мрій. Саме тут, як він засвідчує, «начитавшись у 5-6 класі гімназії українських книжок, я почув серцем, що те все рідне, моє, прийшов до того висновку, що моя мова – українська, а не російська, та й почав свідомо писати українською мовою». Слід зауважити, що Самійленко вільно читав і перекладав без словника з грецької, іспанської, італійської, латини, польської, французької. Він переклав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Трістана, Бомарше, Анатоля Франса, вірші Беранже, Байрона.
Народився Володимир Самійленко в селі Великі Сорочинці, жив на хуторі Михайлівка, навчався у Миргороді та
Полтаві. На фасаді Полтавського наукового ліцею № 3 розміщено меморіальну дошку, на котрій зазначено, що він тут навчався протягом 1873 – 1884 років (тоді це
була перша чоловіча гімназія).
Не пориває з рідним
краєм і пізніше. З 1903 року він працює в Миргородській земській управі. Тоді ж
приїздить на відкриття пам’ятника Котляревському, зустрівшись з передовими українськими письменниками.
На відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, 1903 р. |
У роки навчання на історико-філологічному
факультеті Київського університету Володимир Самійленко серйозно займається
літературною справою.
Володимира Самійленка запитували,
чому він так мало пише. На що той скромно відповів, що він – більше читач, і що
краще багато читати, ніж погано писати. І це письменник, якого Іван Франко вважає
письменником, який народився відразу
сильним і не знає, як це – бути початківцем і рости. Іван Франко бере під свою
опіку творчість Володимира Самійленка, а самого письменника глибоко поважає за
щирість і порядність. Саме під літературним кураторством Івана Франка у шести
номерах «Зорі» виходять твори Володимира Самійленка. До речі, одна з книг
Володимира Самійленка називається дуже символічно – «Україні» (1905). Її
укладачем був саме Іван Франко, який вбачав головну ідею поезій Володимира Самійленка в тому, що всі вони – про Україну, для України і з любов’ю до неї.
Володимир Самійленко
обирає українське середовище – товариство «Стара громада» та Братерство тарасівців, а в другому, як і всі його учасники, складає присягу Україні і
обстоює ідею самостійності своєї держави.
Самійленко так мріяв в
останні роки життя переселитися на Полтавщину. Він пише листи до своїх родичів
у село Савинці і просить їх відшукати для найму хату. За вісім днів до смерті
письменник повідомляє племінникові П. Кучмиді: «Я думаю переселитися в
Сорочинці, в свій край, як тільки скінчу тут деякі грошові справи…». Він вірив
у цілюще повітря рідної Полтавщини, не маючи й гадки, що так швидко обірветься
його життя, бо його здоров'я було підірване роками поневірянь, матеріальною
скрутою.
Володимир Самійленко помер у Боярці, у сирому напівпідвалі. Сусіди на похорон зносили, у кого що
було: родина Клименка принесла дошки на труну; інші – козацький пояс, червону
китайку.
Цей допис створено
працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до 160-річчя з дня народження видатного українського письменника.
Немає коментарів:
Дописати коментар