Відомий сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури XVII – XIX ст., сербського бароко та поезії символізму Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року у Белграді в сім'ї скульптора і викладачки філософії. Працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до 95-ої річниці з дня народження письменника підготували цікаві факти з його творчої біографії.
Писати Павич почав з
раннього віку, він дуже пишався тим, що в його родоводі було чимало літераторів
і серед них – поет, який жив і творив ще у ХVІІІ столітті.
Його називають «першим
автором ХХІ століття», класиком сучасної літератури, очільником європейського
постмодернізму, який зламав усі можливі стереотипи. А творчість його вивела
Сербію, яка мала локальні літературні досягнення, в авангард світового
постмодернізму.
Милорад Павич був
неординарною, обдарованою, надзвичайно толерантною особистістю. Коли в 2004
році він був номінований на Нобелівську премію з літератури, то не отримав її,
поступившись на голосуванні на користь Ельфріди Єлінек.
Письменник мав неосяжне
коло інтересів. Він захоплювався музикою, сам прекрасно грав на скрипці і
фортепіано, обожнював ходити на класичні концерти. Охоче мандрував, займався
спортом. До останньої хвилини свого життя він стежив за новинками світової
літератури. Неодноразово зарікаючись, що вже не писатиме, створював все нові і
нові шедеври.
Павич опублікував цілу
низку збірок оповідань: «Залізна завіса» (1973), «Коні святого Марка» (1976),
«Російський хорт» (1979), «Нові белградські оповіді» (1981), «Вивернута
рукавиця» (1989), «Скляний слимак: оповідання з Інтернету» (1998). Він є також автором декількох поетичних збірок, а також відомий як перекладач поезії.
У світову літературу
Павич увійшов завдяки роману «Хозарський словник», що вийшов в 1984 році. Цим
романом він здійснив у літературі справжню революцію. Увесь секрет полягав не у
змісті, а у формі.
Крім роману-словника,
Милорад Павич як справжній експериментатор створив роман-кросворд «Пейзаж,
намальований чаєм» (1988 рік), роман-клепсидру (водяний годинник) «Внутрішня
сторона вітру» (1991 рік), роман-тлумачник карт для ворожіння «Остання любов
у Царгороді» (1994 рік), у якому віщується доля героям твору,
роман-астрологічний путівник «Зоряна мантія» (2000 рік).
Павич конструював твори,
сповнені головоломок і таємниць, ніби архітектор чи інженер, прагнучи захопити
читача інтригою, нестандартними ходами в оповіді, цілковито оволодіти його увагою.
Він писав: «Мій принцип – хто прочитає одне речення, той не може не прочитати
наступного... Моє бажання... – боротися за свого читача кожним реченням. Я
знаю, що літературу в майбутнє ведуть не письменники, а читачі, адже у світі
завжди набагато більше талановитих читачів, ніж талановитих письменників».
Як представник постмодернізму, Павич експериментував постійно. З появою Інтернету та електронної пошти він у кінці деяких творів залишав свій е-mail для читачів, які хотіли б дізнатися, яким буде продовження («Зоряна мантія», «Ящик для письмового приладдя»). Так відбувся певний «творчий союз літератури та електронних засобів», а численні наслідувачі Павича почали створювати sms-романи, e-mail-романи, чат-романи, електронні романи і форумно-рольові ігри.
Також Милорад Павич прагнув поєднати у своїх творах зображення і текст засобами, що стали доступними в ХХІ столітті. Прикладом такого поєднання він уважав комп'ютерні ігри і планував створити власний роман-гру. Сербський письменник наголошував: «Завдання літератури в тому, щоб апелювати до найрізноманітніших рівнів сприйняття».
Хоча не всі читачі були готові до таких експериментів, а критики нерідко звинувачували Павича у несерйозному ставленні до літератури та навіть у блазнюванні. Але зрештою новаторські твори сербського митця завоювали не лише величезну кількість фанів-читачів, а й визнання у світовій професійній спільноті. Письменник-постмодерніст із гордістю зауважував, що число його прихильників перевершує чисельність армії будь-якої держави.
Немає коментарів:
Дописати коментар