Оскар Уайльд – відомий ірландський письменник, поет, драматург і есеїст. Він народився 16 жовтня 1854 року в Дубліні. Уайльд став одним з найбільш відомих літераторів свого часу завдяки своїй сатиричній та витонченій манері письма, а також своїй скандальній особистості.
Ще підлітком Оскар мав
власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію,
навіть якщо вона суперечила загальновизнаній. Навчаючись у дублінському
коледжі, дванадцятирічний хлопчик зневажливо ставився до улюбленої гри
ровесників – футболу. У святкові дні носив високий циліндр на своїх дівочих
кучерях, що також викликало непорозуміння з однокласниками.
Народжений в інтелігентній
ірландській родині (батько – відомий лікар, мати – письменниця), Уайльд змалку
прагнув до вишуканого стилю в усьому.
Закінчивши у 1878 році Мадлен-коледж, Оскар Уайльд віддається творчості. «Найбільша праця для творчої уяви митця – створити перше самого себе, а тоді вже свою публіку», – стверджує Уайльд. Лондон наповнюється чутками про естетизм Уайльда. Одягався він відповідно: оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи, вільну сорочку з відкладним коміром пов'язував бантом, часто мав квітку у руках, носив каштанові кучері до плечей – так не було прийнято у доброчинних англійців. Навколо його естетизму завжди панувала атмосфера якогось легкого скандалу. Він начебто умисне дбав про те, щоб зробити із своєї «релігії краси» комедію.
Оскар Уайльд любив
поезію Верлена, але, побачивши самого поета, відмовився від знайомства з ним,
бо зовнішність Верлена не сподобалася йому.
Уайльд зазначав, що на
його творчість мали вплив Едгар По, Шарль Бодлер, Теофіль Готьє, Стефан Малларме,
Жоріс-Карл Гюїсманс. Цих видатних особистостей об'єднували неприйняття
буржуазного прагматизму, зацікавленість людиною, її духовним світом,
уболівання за справжнє мистецтво і його творців, прагнення зберегти традиційні
уявлення про гуманізм.
Сучасна література не
подобалася Уайльдові тому, що була надто наближена до дійсності й
перетворювалася на копію реального життя. Творчість, на його думку, –
це мистецтво брехні (тобто вигадки). При цьому Уайльд високо цінував реалізм
таких великих майстрів, як Дікенс, Текерей, Бальзак, хоча і розумів їхню
творчість по-своєму.
На початку своєї
творчої біографії Уайльд займався складанням віршів, і лише іноді приділяв
увагу естетиці. У 1882 році письменник, вже широко відомий незвичністю своїх суджень
та неординарною поведінкою, вирушив на завоювання Америки, де неодноразово
виступав з лекціями по мистецтву. Публіка, яка приходила на його виступи, була в
захваті від високого інтелекту і харизми оратора.
Після поїздки до Америки Уайльд деякий час жив у Парижі, а потім повернувся до Лондона. З 1882 до 1888 року він займався переважно журналістською діяльністю, писав літературні огляди й рецензії. У 1888 році побачила світ збірка «Щасливий принц» та інші казки, а в 1891 році Уайльд видав оповідання, створені у другій половині 80-х років, об'єднавши їх у збірці «Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання».
Вінцем його творінь
того часу став довгоочікуваний роман «Портрет Доріана Грея». Це переповнило
чашу терпіння пуританської Англії. На автора обрушився шквал обурення. Солідні
журнали буквально захлиналися «у безсилій злобі», обвинувачуючи Уайльда і його
твір у всіх тяжких гріхах. Оскар радів.
У 1894 році вийшла
друком книга віршів «Сфінкс». Потім письменник звертається до драматургії і
створює цілу низку п'єс – від стилізованої, написаної французькою «Соломеї»
(1891) до побутових комедій «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта
уваги» (1893), «Ідеальний чоловік» (1894) і «Як важливо бути серйозним» (1895).
На п'єси Уайльда із захватом відгукується Бернард Шоу, вони стають модними, а
сам автор здобуває не лише літературний успіх, але й репутацію неперевершеного
співбесідника, майстра парадоксів.
Але разом зі славою
та багатством над життям письменника заходили і хмари. Він
пошивав у дурні і розлючував обивателів. І вони, так само, як заплутались
колись у підсумках його роману, не бачили різниці між сутністю письменника і
його маскою.
У 1895 році англійський
суд висуває Оскару Уайльду звинувачення у содомії та засуджує його до двох років
ув’язнення та виправних робіт. Умови у в’язниці були жахливими, деякий час
Уайльду забороняли читати і писати, його книги зняли з продажів і припинили ставити
вистави за його п’єсами.
Від нього відвернулися
усі, навіть сім’я. Письменника звільнили з-під варти у 1897 році, але змусили
покинути країну. Останні роки життя Уайльд провів у Франції. В чужій країні,
колись екстравагантний літератор, який жодного дня не обходився без уваги,
більше не хотів вирізнятися.
Він оселився у дешевому
готелі в Парижі та почав називати себе Себастьян Мельмот.
Взимку 1898 року під
псевдонімом «С.3.3.» (тюремний номер Уайльда) була надрукована «Балада
Редінгтонської в’язниці», яка викликала сенсацію. Її називають шедевром
англійської літератури, за стилістикою порівнюючи з творами Софокла,
захоплюються актуальністю та зрілістю змісту. Мало того, її поява викликала в
Англії шквал обурення жорстокістю тюремного режиму, що прискорило відповідну
реформу уряду. Але автора це вже не стосувалося.
Гострий менінгіт здолав
Уайльда у 1900 році. Письменник помер остаточно забутий
читачами й критикою. Поховали його на кладовищі для бідних, проте через десять
років прах перенесли на Пер-Лашез, один з найвідоміших цвинтарів Парижа.
Сьогодні на його могилі встановлено пам’ятник – крилатий кам'яний сфінкс роботи
Джекоба Епстайна. Це є одне із найбільш відвідуваних місць французької
столиці.
Оригінальний пам'ятник встановлено
Оскару Уайльду на батьківщині в Дубліні (Ірландія).
Немає коментарів:
Дописати коментар