Дзеркала пам’яті Михайла Слабошпицького: до 80-річчя від дня народження

28 липня виповнюється 80 років від дня народження Михайла Федотовича Слабошпицького (1946 – 2021) – одного з найвідоміших українських письменників, критика, літературознавця, публіциста, громадського діяча, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, якого відносять до покоління сімдесятників.

Він є автором понад 40 книг, серед яких – романи та життєписи «Марія Башкирцева», «Українець, який відмовився бути бідним. Петро Яцик», «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», «Никифор Дровняк із Криниці», «Веньямін літературної сім’ї (Олекса Влизько)», «З голосу нашої Кліо», «Українські меценати», «Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші», «Пейзаж для Помаранчевої революції», «25 поетів української діаспори», «Велика війна 2014... Україна (виклики, події, матеріали)», «Гамбіт надії», а також збірка літературних портретів «Наближення до суті. Літературні долі». Знаний Михайло Слабошпицький і як класик дитячої літератури («Славко й Жарко», «Хлопчик Валь», «Озеро Олдан», «Папуга з осінньої гілки» та ін.).

На 75-річний ювілей письменника вітало багато гостей. Але, крім присутніх у залі, там незримо перебували й герої його чотиритомника спогадів. Ніби відганяючи момент, коли в домі завішують люстра, щоб новопреставленій душі не заманулося прийти й роздивитися своє відображення, Михайло Слабошпицький назвав мемуарні томи з перегуком одного образу: «Протирання дзеркала» (2017), «Тіні в дзеркалі» (2018), «З пам’яті дзеркала» (2019) та «З присмеркового дзеркала» (2020). Ці чотири «дзеркальні» томи мемуарної прози принесли письменнику наприкінці життя особливий, дуже теплий розголос.

Працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської міської територіальної громади пропонують ближче ознайомитися з першими трьома томами спогадів крізь призму аналізу, який їм дала поетеса й літературознавиця Надія Гаврилюк.

Том перший («Протирання дзеркала») вона означила б метафоричною назвою «профіль». Це профіль автора, відображений в епосі (як вона уявлялася йому тоді й бачиться нині) та у стосунках із людьми (із радянської «резервації» та з «вільного світу»). Власне — наполегливе протирання дзеркала, щоби побачити свій образ. Бо ж іще з Біблії відомо: можна дивитися, але не бачити. Звідси — розділи «Резервація», «Подорож у «глибинку», або Мар’янівське інтермецо», «Ліга меценатів», «Відділ критики: випадки з практики». Тут багато самого автора. Але це виправдано: перш ніж дивитися, треба мати здорові очі, адже вони — дзеркало душі. За тим, на що ми спрямовуємо це дзеркало, кого ставимо перед ним, можна багато сказати про нас і про час, прожитий і пережитий нами. Стендаль казав, що роман — це дзеркало, з яким крокуєш дорогою і в яке потрапляють вибоїни та калабані. Так, але й придорожні квіти туди можуть потрапити, і небо над дорогою. Досить лише спрямувати на них дзеркало.

Том другий («Тіні в дзеркалі») дослідниця окреслює метафорою «панорама». У цьому томі відчутно рух авторської оптики й бажання охопити якомога більше. У ньому проглядається прагнення автора до об’єктивності, чим і зумовлена увага до тіней суспільного життя, а не тільки до його світлого боку. Звідси — «Наші в Америці» та «Наші в Канаді», де «наші» — то не лише українці, а й отой важко витравний «Homo Sovieticus». Тут читач бачить бажання автора інтегрувати несвідоме (особисте та колективне) у свідомість і осмислити його — образно кажучи, вивести з тіні. Найповніше і найвиразніше з художнього погляду це вдається автору в частині «Автопортрет художника в зрілості». Життя головного героя — Рафаеля Багаутдінова — постає на тлі театру абсурду (розстріл батька, арешт матері, перебування в колонії неповнолітніх із братом Ремом у статусі «дітей ворогів народу», бойкотування художника через еміграцію брата до Америки), драми виживання у вкрай несприятливому середовищі та віднайдення себе справжнього всупереч трагічним обставинам.

Том третій («З пам’яті дзеркала») метафорично означено як «силуети». Тут кожна оповідь закарбовує на поверхні дзеркала образ когось, із ким автора зводила доля: Роман Лубківський, Володимир Забаштанський, Володимир Затуливітер… Є тут і дві колективні світлини: «Три жіночі приязні (Діана Петриненко, Неоніла Крюкова, Ганна Чубач)» та «Партитура на три голоси (Три Кисельових)». Саме цей портрет родини Кисельових вийшов найтеплішим і водночас найбільш стереоскопічним.

На жаль, наступну книжку Михайлу Федотовичу побачити не судилося. Упорядкувала її дружина письменника — поетеса й журналістка Світлана Короненко, яка після його смерті підхопила справу чоловіка у видавництві «Ярославів Вал».

Цей «П’ятий дзеркальний том» обсягом у 500 сторінок містить недруковані твори та фрагменти недописаного роману «Основний час», а також спогади про Михайла Слабошпицького, які написали понад 50 авторів. Серед них — Микола Жулинський, Юрій Щербак, Володимир Загорій, Тарас Салига, Ірина Фаріон, Богдан Горинь, Михайло Сидоржевський, Леонід Горлач, В’ячеслав Рагойша і Тетяна Кобржицька (Білорусь), Любов Голота, Григорій Гусейнов, Валерій Гужва, Павло Гриценко, Валентина Саєнко та інші. Його дзеркало пам'яті продовжує світити й після його відходу.