З ім'ям Генріка Сенкевича пов'язані досягнення польського історичного
роману, а також роману психологічного та новели. Він посідає чільне місце серед класиків польскої
літератури XIX століття.
Читачам добре відомі і популярні романи Сенкевича «Вогнем і мечем» (1884),
«Потоп» (1886), «Пан Володийовський» (1888) — частини трилогії, де змальовано
найдраматичніші сторінки польскої історії 40-70-х років XVII століття. Особливість цієї трилогії - зображення (вельми
тенденційне) польських лицарів, що зумовило численні порушення історичної
правди на догоду ідеологічним переконанням автора.
У психологічному романі "Без догмату" (1869-1890), якого також
було створено з метою протидії занепаду національної самосвідомості поляків,
Сенкевич дає реалістичний аналіз духовної деградації сучасної йому молодої
людини під впливом зростаючого скептицизму та декадентських настроїв. Роман
"Без догмату" написано у формі щоденника молодого польського
аристократа Леона Плошовського.
Інший роман Сенкевича, що присвячується автором сучасності,- це
"Родина Поланецьких" (1894). Цей роман значно поступався попередньому
як в ідейному, так і в художньому відношенні. Письменник створив ідеалізований
образ збанкрутілого шляхтича Станіслава Поланецького, який вдається до
підприємницької діяльності, спекулюючи хлібом під час голоду. Збагатившись на
цих спекуляціях, Поланецький одружується з нудотно-ідеальною Мариною
Правицькою, викуповує її маєток і, осівши у селі, займається господарством і
старанно молиться Богові.
Популярні і два широкомасштабних історичних романи: "Камо
грядеши" (1896) - про гоніння на християн у часи імператора Нерона, і
"Хрестоносці" (1900) – епопея
з історії боротьби поляків з Тевтонським орденом на рубежі XIV - XV ст.
У себе на батьківщині Сенкевич був настільки популярний, що в 1900 р. у
зв'язку з 50-річчям письменника по підписці йому була зібрана достатня сума
грошей для придбання невеликого маєтку Облегурек неподалік від Кельце. З нагоди
ювілею письменника проводився ряд заходів, друкувалися численні хвалебні
статті, причому не тільки в Польщі.
У 1905 році Сенкевич був визнаний гідним Нобелівської премії по літературі
"за видатні заслуги в області епосу". Член Шведської академії, назвав
Сенкевича одним з "рідкісних геніїв, що втілюють у собі дух нації... Нобелівська
премія - висока честь не тільки для автора, але і для народу, сином якого він
є.
14 травня виповнюється 145 років Василю Стефанику (1871-1936) —
українському письменнику, майстру експресіоністичної новели, громадському діячу,
політику. Він дійсно прийшов у світ як страдник і боронитель
стражденних. З юних літ лилася в сердечко, вразливе на біль та
несправедливість, велика любов до землі й хлібороба - трударя на ній, відчувалася святість
праці. Батько хотів бачити Василька орачем і сіячем з юних літ, і пізніше
Стефаник уже не як орач, а як новатор-письменник, орав літературне поле
глибоко, без огріхів, совість, як людьми і самим собою поважаний добрий
господар.
Стефаник — новатор в українській літературі, творець і
неперевершений майстер драматичної за змістом соціально-психологічної новели.
Новели письменника багаті на картини тогочасної
дійсності; просвічуються і автобіографічні моменти його життя. Кращі із
сільських малюнків Стефаника («Новина», «Катруся», «Камінний хрест», «Палій»,
«Сини» та ін.) засвідчують безперечний талант митця, який вправно керував своїм
літературним пером.
Немає коментарів:
Дописати коментар