Рей Бредбері народився 22 серпня 1920 року. Друге ім'я Дуглас батьки йому дали на честь знаменитого актора Дугласа Фернбекса. Дитинство письменника минуло у невеликому портовому містечку Вогікані на березі озера Мічиган. Його батько, монтер телефонної станції, під час Великої депресії 1932 року втратив роботу, і в пошуках кращого життя сім'я перетнула країну з півночі на південь, а потім — із півдня на північ. Урешті-решт вони опинилися в Лос-Анджелесі, де Бредбері закінчив середню школу, і на цьому його формальна освіта закінчилася. Мешкаючи на околиці Лос-Анджелеса, поряд з будинком "фабрики мрій" — кіностудії Парамаунт, Бредбері мусив заробляти на прожиток продавцем газет, водночас пробуючи свої сили в літературі. В одному із інтерв'ю на запитання: "В якому віці ви почали писати? — він відповів: "У дванадцять років. Я не міг дозволити собі купити продовження "Марсіанського воїна" Е. Берроуза, бо ж ми були бідною сім'єю... і тоді написав свою власну версію".
За працею і творчістю,
самодіяльними театральними постановками і поетичними вечорами Рей Бредбері не
забував і про освіту. "У мене не було засобів, —
згадував пізніше письменник, — щоб вступити в університет. Утім, університет
нічого не дає для становлення особистості: письменник повинен займатися цим
сам. Я відвідував публічну бібліотеку, працював там годинами, по три, чотири
дні на тиждень. До двадцяти років я вже прочитав усі значні п'єси, знав
американську, французьку, італійську, англійську історію, знамениті повісті та
оповідання". З 1943 р. Бредбері став професійним письменником, створюючи
до 52 оповідань на рік.
Ранні оповідання
письменника увійшли до збірок "Темний карнавал" (1947),
"Жовтнева країна" (1955). Зі "страшними" оповіданнями, як,
наприклад, "Вітер", "Карлик", "Коса", "Електростанція"
контрастують "добрі" і надзвичайно поетичні новели із циклу про
казкову сімейку: "Дядечко Ейнар", "Квітневі чари",
"Повернення додому".
27 серпня 1947 року
Бредбері повінчався з Маргарет Сюзанною Маклюр, з якою познайомився в одному з
книжкових магазинів Лос-Анджелеса, де вона працювала. А за день до цього він
спалив "мільйон слів" своїх забракованих творів. Спочатку прибуток
сім'ї складав приблизно 250 доларів на місяць: половину з них заробляв Рей, а
другу половину — дружина. Справи покращувалися зі зростанням його популярності.
Репутацію майстра наукової фантастики Рею Бредбері принесли "Марсіанські хроніки" (1950).
Йдеться про космічну війну у близькому майбутньому. Події відбуваються у 1999—2028 роках. Земляни хочуть завоювати Марс. Для земної цивілізації, охопленої кризою, ця війна закінчується цілковитою катастрофою. Атомні вибухи спустошили материки. Уже в цьому творі, як і в наступному після нього романі "451 градус за Фаренгейтом" (1953), проявилися характерні особливості прози Бредбері — поєднання фантастики з гострим соціальним критицизмом, яке аргументується специфікою сучасної ситуації передбачення майбутнього. 451 градус — це температура, при якій горить папір. У романі йдеться про спалювання книг, про заборону свободи слова, про загибель культури в умовах тоталітарних режимів.
Значною частиною
літературного спадку Бредбері є новели. Більшість із них увійшли до збірок:
"Людина в картинках" (1951), "Золоті яблука Сонця" (1953),
"Ліки від меланхолії" (1959), "Р — означає ракета" (1961),
"Машини щастя" (1964), "К — означає космос" (1966) та ін.
Як майстер
американської художньої футурології Бредбері пише про згубні для людства
наслідки антигуманного техніцизму, про те, що на сучасній стадії
науково-технічної революції багато її відкриттів обернулися нещастям для людей.
Письменник з великою художньою силою відтворив атмосферу 50-х років, коли тінь
атомної війни зависла над землею. У "Марсіанських хроніках" передане почуття страху, що охопило людей, які
живуть в напруженому очікуванні катастрофи.
За всієї гіркої
гостроти одкровень, що містяться у ній, проза Бредбері поетична. В його
оповіданнях і романах лунають попередження, звернені до людей, страх за їхнє
майбутнє, біль і сум, і надія. Виникають картини спустошеної землі, висхлих
водойм, самотності тих, хто випадково залишився серед живих.
Рей Бредбері — почесний доктор літератури коледжу Вітьє (штат Каліфорнія), лауреат багатьох літературних нагород і премій, а американські астронавти, побувавши на Місяці, нанесли на його карту Кратер Кульбаб, назвавши його так на честь "Кульбабового вина" — роману їхнього улюбленого письменника.
Вірний ідеалам дитинства,
Бредбері принципово ніколи не літав літаком і не кермував автомобілем. Одного
разу в дитинстві маленький Бредбері став свідком жахливої автокатастрофи, після
чого дав собі обіцянку ніколи не сідати за кермо.
Останні роки життя письменник проживав у передмісті Лос-Анджелеса, у будинку, де він з дружиною виховав чотирьох дочок.
У 78 років письменник переніс інсульт.
Але навіть перебуваючи в інвалідному кріслі, він не втрачає життєлюбства і
почуття гумору. У 2003 році пішла з життя його кохана дружина Маргарет.
Протягом всього свого
життя Рей Бредбері зберігав неймовірний рівень працездатності. Його ранок
завжди починався з написання кількох сторінок до нового роману чи повісті.
Щороку в друк виходили його нові книги.
У 2006 році виходить роман "Літо, прощавай", який став фінальним у його творчості. У 2012 році у віці 91 року письменника не стало.
Твори Бредбері сповнені
оптимізмом та вірою в людство. Вони демонструють проблеми, які людям необхідно
подолати, щоб рухатися у світле майбутнє. В цьому їх найбільша цінність для
читача.
Пропонуємо добірку
найкращих цитат письменника:
Є злочини гірші, ніж
спалювати книжки. Наприклад, не читати їх.
Коли людині 17, вона
знає все. Якщо їй 27 й вона знає все – значить їй все ще 17.
Щоб вижити, треба
припинити допитуватися, в чому сенс життя. Саме життя й є відповіддю.
Ширше відкрий очі, живи
так жадібно, наче за 10 секунд помреш. Намагайся здивувати світ. Він
прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й куплену за гроші. Не
вимагай гарантій, не шукай спокою – такого звіра немає у світі.
Так, ми маємо вдосталь
вільного часу. Та чи маємо час подумати?
В нас один обов’язок –
бути щасливими.
Не має значення, що
саме ти робиш; важливо, щоб все, до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало
не таким, як раніше, щоб в ньому залишалась часточка тебе. В цьому різниця між
людиною, що просто стриже траву, й справжнім садівником.
Кохання – це коли хочеш
переживати з кимось усі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від
весняної грози під всипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди й купатися у
річці. Восени разом варити варіння і заклеювати вікна від холоду. Взимку –
допомагати пережити нежить й довгі вечори…
Я зазнав просте і найбільше у світі щастя – я був живий.
Немає коментарів:
Дописати коментар