середа, 19 серпня 2020 р.

Прапор України: від давнини до сьогодення

Історичний дайджест

 Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині – герб, прапор, гімн. Символіка є втіленням боротьби за самовизначення, це – історичне надбання народу, частка його етнокультури. Щороку 23 серпня, за добу до святкування Дня Незалежності, Україна відзначає День Державного Прапора.

           
В усі віки і в усіх народів державний прапор був однією з найвищих і шанованих святинь. Прапор символізував єдність земель і племен, консолідував міста і краї в державу, а духовно й історично близькі етноси – в націю. Під прапором воїни вирушали в похід, з прапором виступали на захист своєї Батьківщини, прапор символізував стабільність держави й урочистість тих чи інших всенародних подій, свят, ритуалів.

Історія українського прапора віддзеркалює всю історію Української державності – з прадавніх часів і до сьогодні. Дослідниками історії України встановлено, що два кольори – синій і жовтий – були стяговими ще за часів Київської Русі. Використання жовтого та блакитного кольорів на прапорах України-Руси простежується від прийняття християнства. У пізніші часи форми, кольори прапорів урізноманітнювалися, з’являлися додаткові зображення і написи.

 Синьо-жовте поєднання на українських прапорах відоме з ХV ст., коли галицькі полки з такими стягами брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року. Подібне сполучення кольорів походить від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева в синьому полі, який з’явився в другій половині ХІІІ ст. Принагідно відзначити, що прапори повсюдно виготовляються, як правило, відповідно до кольорів герба тієї чи іншої землі, країни.

 Значний вплив на українське прапорництво мав розвиток козаччини. Прапори козаків Запорізької Січі також часто мали поєднання синьо-жовтого, особливо починаючи з XVIII століття. Зазвичай, на прапорі було і зображення козака в одязі золотого або червоного кольорів.

  На своїй картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1891) над головами козаків Ілля Рєпін приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Консультантом художника, під час написання цієї картини, був знаний історик українського козацтва Дмитро Яворницький. Саме з експонатів колекції Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї, іншої козацької атрибутики, в тому числі і прапори.

 Із занепадом Гетьманщини та приєднанням Центральної і Західної України до Росії та Австрії український прапор зник. Першу спробу створити жовто-синій прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада, яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-синій прапор.

 На початку ХХ ст. у Галичині жовто-блакитний прапор (тобто жовта смуга вгорі, а блакитна – внизу) став прапором західноукраїнського військово-політичного з’єднання Українських січових стрільців, яке рішуче виступало за створення незалежної Української Народної Республіки.

 22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. Саме таким, жовто-блакитним, був і прапор, під яким у часи УНР відбувалися масові маніфестації. Влітку 1917 року частина кораблів колишнього Російського чорноморського флоту підняла на своїх щоглах українські жовто-блакитні прапори. За гетьмана Павла Скоропадського порядок кольорів змінився, і було затверджено блакитно-жовтий прапор Західноукраїнської Народної Республіки.

 Невипадково акцентується увага на порядку розташування кольорів, оскільки тривалий час українські історики та геральдисти не могли зійтися на думці, як саме розташувати їх: жовтий – угорі, синій – унизу, чи навпаки. Особливо загострилася ця полеміка, в якій брали участь відомі українські історики та мистецтвознавці І. Крип’якевич, С.Томашівський, К. Широцький в 1911 – 1913 роках, коли загострилося й питання відродження української державності, української національної єдності, а відтак і національної символіки. Зрозуміло, що найпотужніше ця боротьба розгорілася в Західній Україні, де почуття українського національного патріотизму та національної гордості завжди були яскраво вираженими. 13 листопада 1918 року сформована у Львові на хвилі національно-визвольної боротьби Українська Національна Рада проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної Республіки національний синьо-жовтий прапор. Зауважимо, що державним прапором ЗУНР був уже не жовто-синій, а саме синьо-жовтий. 20 березня 1920 року він був затверджений і на Прикарпатській Русі, тобто Закарпатті, а з 1939 року і на Карпатській Україні, отже, він був ідентичним тому, яким є в наші дні прапор незалежної України. Відтак можна вважати, що справжня історія нашого сучасного державного прапора починається з листопада 1918 року.

 В 1945 – 1949 роках  в еміграції виникли непорозуміння між прихильниками блакитно-жовтого і жовто-блакитного порядку поєднання кольорів, що закінчилися постановою Української Національної Ради, яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде блакитно-жовтий.

 Перший прапор УСРР (встановлений у березні 1918 року) був червоний з золотими ініціалами “УСРР” у горішньому червоному накутнику з золотою облямівкою. Такий прапор майорів над будинком уряду України в Харкові, першої столиці України до 1934 року. Після входження до складу СРСР для республіки створено новий прапор, червоний з золотими схрещеними серпом і молотом, супроводженими ініціалами “УСРР”. В 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила прапор з горизонтально розташованих смуг: верхньої – червоного кольору і нижньої – лазурового кольору з зображенням у верхній частині золотих серпа і молота і над ними – червоної п’ятикутної зірки, облямованої золотою каймою.

 Червоний колір в державному прапорі України спостерігаємо і в Київській Русі, і в Запорізькій Січі; червоним прапором користувалися і гетьман Б.Хмельницький, і галицькі та буковинські “Січі” 1900 – 1914 років, і Радянська Україна.

 Що ж до синьо-жовтого чи жовто-блакитного прапора, то він був оголошений радянською пропагандою “націоналістичним”, ідейно ворожим, і сама наявність такої “націоналістичної” символіки під час якихось зібрань була для комуністичного режиму достатньою підставою, щоб люди, які пропагували дану символіку, опинилися в сибірських таборах.

Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами. На момент проголошення незалежності України національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами і селами, був установлений у залі Верховної Ради, в липні 1990 року його було піднято на Хрещатику біля будинку Київради. 4 вересня 1991 року після тривалих дискусій з комуністами прапор було урочисто піднято над будинком парламенту. 28 січня 1992 року Верховна Рада своєю постановою нарешті затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України.

 Серед багатьох спроб тлумачення символіки цих кольорів та порядку їх розташування, і в історичній науці, і в народі, утвердилася думка, що синій колір у верхній частині прапора – це колір чистого неба над Україною, а жовтий (золотавий) у нижній частині – це колір стиглої пшениці на безкраїх українських ланах.

 Гідність прапора захищається як в самій країні, так і за її межами. Зневага до прапора розглядається як посягання на честь нації та держави; публічний глум над Державним Прапором України, а також над офіційно встановленим прапором іноземної держави є злочином. Саме тому передбачаються санкції за порушення встановленого порядку поводження з прапором. Сьогодні під Державним Прапором українці відстоюють рідну землю на Сході країни. 

Немає коментарів:

Дописати коментар