Народився Ернест Сетон-Томпсон у 1860 році в Англії, в невеликому містечку Саус-Шільдсе. Але він не був англійцем за походженням. Його предки були вихідцями із Шотландії. Перекази про славне минуле любовно зберігалися в сім'ї, як і про мисливські успіхи багатьох їх членів, які належали до старовинного роду, особливо про лорда Сетона, пристрасного мисливця, який убив у тому ж XVIII столітті останнього вовка на Британських островах. Багато років по тому, ставши відомим письменником, Сетон-Томпсон відновив старовинне прізвище роду, зберігши на якийсь час подвійне прізвище, під яким він і утвердився як письменник у світовій літературі.
Як людина різнобічно обдарована, він розповів про своє життя в написаній ним на схилі років книжці "Моє життя" (1941).
Батько майбутнього письменника був людиною заможною, власником близько десяти суден, які перевозили товар в усі кінці світу. Численна родина — в ній було чотирнадцять дітей (четверо з них померло в ранньому віці) — жила в достатку. Сетон-Томпсон був наймолодшим, десятою дитиною. Уже в ранньому віці він пройнявся любов'ю до тварин. Хоч би як гірко він плакав, варто було лише йому сказати: "Дивись, пташка!" або показати якусь комашку, щоб він замовк. Взимку, як він згадував, мати, бувало, закутуючи його в ковдру, говорила, щоб він уявив себе деревцем. Увійшовши в цей образ, хлопчик, не ворухнувшись, годинами просиджував десь коло стіни. Також любив слухати казки. Правдиво описує письменник епізод кривавої розправи, в якій він і сам брав участь, над сусідськими курми, які заблукали на їх ділянку. Пізніше з'явився і страх і сором за те, що вчинив. Мабуть, саме після цієї події письменник почав замислюватися про тяжкі й нерідко драматичні взаємовідносини між людиною і природою, про необхідність захищати її від людських бажань, які шкодять природі.
У перші роки дитинства
Сетона-Томпсона справи батька погіршилися, і, коли хлопчику виповнилося шість
років, уся родина переїхала в пошуках щастя до Канади. Спочатку вони
улаштувалися в місті Ліндсей, у провінції Онтаріо, а чотири роки по тому
переїхали до Торонто, тоді невеличке містечко, оточене лісами.
Цей переїзд до Канади
визначив подальшу долю письменника. Хлопчик опинився в зовсім незвичних для
нього умовах. Йому відкрився новий світ лісів, де було багато різноманітних
тварин та птахів.
Юному Ернесту найбільше
запам'яталося, як руками батьків та братів був зведений їх перший дім, у
будівництві якого і він, малюк, теж брав участь. Також він запам'ятав далеку
дорогу до школи, коли він якось майже не замерз. Запам'ятав, як на його очах
брати підстрелили першого оленя, і свої почуття: бажання вцілити в нього, а
потім почуття болю при вигляді тварини, яка загинула на очах.
Весь свій вільний час хлопець завжди проводив у полях, лісах, спостерігаючи за життям тварин та пташок. Уже до закінчення школи він знав, що стане натуралістом. Але батько був проти, бо ця професія не давала змоги заробити багато грошей. Він вважав, що краще вчитися на художника, малюючи своїх улюблених тварин. Тому він почав малювати. Навчав його місцевий майстер. Юнак вступає до місцевої художньої школи, де отримує золоту медаль.
У 1879 році Ернест їде
до Лондона вступати в Королівську Академію Мистецтв. Але тільки наступного року
він був зарахований і дістав можливість пройти семирічний курс навчання.
Найбільшою втіхою для нього тоді було відвідування зоопарку, де він просиджував
цілими днями, роблячи ескізи тварин. Але провчився він в академії недовго.
Постійна потреба в грошах, голодування надірвали його сили, і він змушений був
повернутися додому в 1882 році.
Сетон-Томпсон оселився
в Манітобі й повернувся до своєї улюбленої справи — спостереження за тваринами.
У цей час він пише й публікує багато статей про тварин, а в 1886 році виходить
його перша книга "Ссавці Манітоби", після якої невдовзі й з'явилася
низка видань наукового характеру.
У 1898 році Сетон-Томпсон видав книжку "Тварини, яких я знав" (у російському перекладі "Мої дикі друзі"), яка змусила заговорити про нього як про письменника, котрий знову відкрив для людини світ тварин.
Услід за нею
з'явилися такі книжки, як: "Доля гнаних" (1901),
"Тварини-герої" (1905), "Дикі тварини у себе вдома", що
лише зміцнили про нього це враження.
Головні герої
Сетона-Томпсона — не лише однієї, двох, а кількох десятків книжок — тварини.
Іноді свійські, але здебільшого дикі, лісові, яких сучасним людям, як правило,
доводилося бачити лише в зоопарку, в маленькій і незручній клітці.
Сетон-Томпсон описує їхнє життя на волі, де вони з'являються в усій своїй красі, ні в чому не поступаючись людині, а переважно перевершуючи її, зі своїм особливим характером, звичками, зі своїм неповторним характером, з єдиною у своєму роді долею, примхливі повороти якої захоплюють не менш ніж інтриги пригодницького роману.
В історіях, які розповідає письменник, є багато незвичайного. Його герої — вінніпезький вовк, пес Бінго, який врятував господаря від вірної загибелі; мудрий вожак зграї вовків Лобо, котрий легко розгадує всі хитрощі мисливців, і його подруга Бланка; койот Тіто; кролик Джек і багато інших — обдаровані ніби надзвичайними якостями, проте самі розповіді вражають передусім своєю реалістичністю. Це "невигадані історії". Письменник говорить лише про те, що бачив, у чому сам брав участь. Але й бачення, і його участь — особливі. Навколишній світ він бачив очима натураліста не просто залюбленого в природу, не розчуленої, а людини, яка ретельно вивчає її в усіх проявах, яка намагається збагнути її таємниці, підходить до неї з науковою об'єктивністю.
Сетон-Томпсон ретельно вивчив звички найрізноманітніших тварин та птахів. Коли він писав про тварин, читачі були вражені спостережливістю автора. Про все Томпсон писав так, неначе сам був колись вороном, чи лисом, чи ведмедем. У деталях знав побут тварин, знав, як вони виводять своє потомство, як знаходять їжу, і до яких хитрощів удаються, щоб обдурити своїх ворогів. І це невипадково, адже він був ученим і десятки років провів, спостерігаючи за багатьма тваринами канадських лісів. Все побачене він заносив до свого щоденника натураліста, яким користувався, коли починав писати свої твори, де "олюднював" своїх тварин. До того ж письменник чудово малював. Як правило, він сам ілюстрував свої книжки й залишив тисячі малюночків з натури.
Але тварини були не
єдиним захопленням Сетона-Томпсона. Іншою його пристрастю були індіанці, їх
побут, їхня "лісова наука". Письменник глибоко захоплювався тим, як
індіанці, чиє життя минало в лісах, серед дикої природи, вміли читати її, мов
відкриту книжку, проникаючи в усі її таємниці. Вивченню їхнього життя він
присвятив багато років.
Це все знайшло відображення в книжках Сетона-Томпсона, які були не менш відомими, ніж його розповіді про тварин. Серед цих книжок були: "Берестяний сувій індіанців" (1907), "Книга лісової науки й індіанських премудрощів" (1912), "Підручник лісовика" (1912), "Євангеліє червоношкірого" (1938). Про індіанців згадується також у книгах "Рольф у лісах", "Прерії Арктики", "Два маленьких дикуни".
Як же склалося особисте життя письменника, який проводив більшу частину життя в лісі? У перший раз Сетон-Томпсон одружився в 1896 році, його дружиною стала Грейс Галлатін. У грудні 1904 року в них народилася дочка Енн, яка частково пішла по шляху батька. Під ім’ям Ані Сітон вона прославилася як автор історичних бестселерів. Разом подружжя прожило майже 40 років, але в 1935 році розлучилися. Незабаром Ернест одружився на Джулії Батру, яка захоплювалася літературною діяльністю і стала активно допомагати чоловікові. Своїх дітей у них не було, і в 1938 році вони удочерили семирічну дівчинку Бьюлі (Ді). Після смерті прийомного батька в 1946 році вона присвятила своє життя організації вивчення його літературної і наукової спадщини та популяризації його творів. Бьюлі, в заміжжі Ді Сетон-Барбер, дожила до наших днів і померла в 2006 році. Багато в чому завдяки її старанням популярність великого натураліста, письменника і художника-анімаліста Ернста Сетон-Томпсона продовжує бути дуже високою у всьому світі. Люди продовжують з великим інтересом читати його книги, відкриваючи для себе таємничий світ дикої природи, де живуть звірі, так схожі на нас характерами і поведінкою. У 1960 році, в столітню річницю народження Ернста Сетон-Томпсона його дочка Ді і онук Сітон Коттьер піднялися в небо на невеликому спортивному літаку і розвіяли прах письменника (після смерті він був кремований) над пагорбами Сітон-Вілледж. Так була виконана його остання воля – возз’єднатися після смерті з лісами і їх мешканцями, які він пристрасно любив і оспівував все своє життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар