Екскурс в історію прав і свобод людини в Україні

За пропозицією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня відзначається міжнародне свято – День прав людини. Бо саме в цей день в 1948 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує права особистості, цивільні та політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші).

Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини. Чимало країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини. Цей документ перекладений на понад 500 мов. Щодо України, то останнім часом ситуація з правами людини в країні значно погіршилася. Пов’язано це, передусім, з російською окупацією Криму, де спостерігається тотальне порушення засадничих прав і свобод людини окупаційною владою, а також на сході, в зоні проведення бойових дій та на окупованих територіях.

Працівники бібліотеки-філіалу № 7 вирішили зробити короткий екскурс в історію прав і свобод людини в Україні.

Ще в період Київської Русі на віче укладались договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображалось в різних редакціях «Руської правди».

В Литовському статуті, що діяв в Україні в ХVІ – ХVІІІ ст. визначалися гуманістичні ідеї і принципи того часу: рівності всіх перед законом, засудження деспотизму, особистої недоторканості, юридичного захисту прав людини, особистої відповідальності перед законом.

У Новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 року. В ній закріплювалося положення щодо обов’язку Гетьмана «пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладати надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог. Через це нехай пани Полковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому підданстві…».

У період Української революції 1917-1921 рр. конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу, однак Жовтневий переворот 1917-го і військова агресія більшовицької Росії проти України сплутали всі карти.

В 1918 році Центральна Рада намагалася встановити справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свідчить текст Конституції УНР 1918 року. В ній закріплювались демократичні права та свободи, вона гарантувала рівність громадян (у тому числі прогресивну для того часу норму про рівність перед законом чоловіків та жінок) і містила широкий спектр гарантій прав особистості. Але  вона, на жаль,  так і не набула чинності, бо почалася доба Гетьманату Павла Скоропадського.

Усі чотири Конституції Радянської України проголошували права і свободи людини, але вони були документами політичними, бо спершу розроблялося їх ідеологічне підґрунтя партійними органами. Своєю абсолютною владою Компартія України перебирала на себе визначені Конституцією функції вищого державного органу влади, нівелюючи тим самим деклароване народовладдя, а також право людини і громадянина.

28 червня 1996 року була прийнята Конституція незалежної Української держави. Її прийняття було центральною політичною подією за усі п’ять років існування української державності. За своєю історичною значущістю вона може бути прирівняна лише до Всеукраїнського референдуму 1991 року, на якому народ України проголосував за державну незалежність.

Конституція України — Основний закон України — проголошує, що кожна людина має право на вільний розвиток як особистість, якщо при цьому не порушуються права й воля інших людей, і обов’язки перед суспільством. Вільний розвиток кожної дієздатної особистості не розглядається поза її соціалізацією, а основним її механізмом є активна участь громадян в розбудові суспільства і забезпеченні його благополуччя.