Професор, який написав історію кохання: Ерік Сіґал

16 червня виповнюється 85 років з дня народження Еріка Сіґала (1937 – 2010) – американського письменника і сценариста, автора повісті «Історія  кохання», яка стала бестселером.

Ерік Сіґал був професором грецької та латинської літератури в Гарвардському, Єльському та Принстонському університетах. Він став почесним співробітником Вольфсон-коледжу Оксфордського університету. Як запрошений професор читав лекції в Мюнхенському університеті, Дартмутському коледжі і університеті Тель-Авіва. Ще в ранньому віці він вивчив іврит, вільно володів німецькою, французькою, давньогрецькою і латинською мовами.

У 1967 році написав для групи «Бітлз» сценарій анімаційного фільму “Жовтий підводний човен” (1968).

У 1969 році Ерік Сіґал написав повість про романтичне і водночас трагічне кохання студента Олівера Баррета, сина мільйонера, до дочки бідного італійського емігранта Дженніфер Кавіллері. Повість не викликала цікавості видавця. Тому за пропозицією свого літературного агента письменник переробив твір у сценарій, який придбала кіностудія «Paramount Pictures». У 1970 році вийшов у прокат художній фільм «Історія кохання», в якому головні ролі зіграли Райан О’Ніл та Елі Макгроу.

 Фільм Артура Гіллера «Історія кохання» став лідером прокату у 1970 році, але отримав лише одного Оскара (з семи) за музику, автором якої є Френсіс Лей. Музична тема твору набула світової популярності. З моменту виходу на екрани «Історія кохання» регулярно включається до списків найромантичніших фільмів.

Після початку зйомок продюсер фільму несподівано запропонував Сіґалу переробити сценарій на роман. Спочатку Сіґал опублікував його в журналі для домогосподарок «Ледіз Хоум Джорнал» як розважальний твір без особливих літературних претензій. Роман прочитали жінки середнього віку і засипали часопис вдячними відгуками. Після виступу Сіґала на телебаченні книгою зацікавилась і молодь. «Історія одного кохання» надійшла у продаж окремою книгою ще до прем’єри фільму 14 лютого 1970 р., у День святого Валентина, і стала бестселером, підігріла інтерес до кінофільму. В результаті вона була перекладена 33 мовами. 

Популярність роману спонукала читачів та критиків шукати прототипи головних героїв. У 1998 році з’явилася чутка, що молода закохана пара роману була «списана» з віце-президента США Альберта Гора і його дружини Тіппер Гор. Насправді Сіґал образ Олівера Беррета лише частково списав зі свого знайомого по Гарварду, студента Ела Гора, сина сенатора, але за характером герой став майже точною копією Томмі Лі Джонса, поета і актора з Техасу, який жив разом з Гором в одній кімнаті гуртожитку. Хоча Ерік Сіґал ніколи особливо про дівчину, яка надихнула його на створення образу Дженні, не поширювався, в 1971 році в великому інтерв’ю італійському журналу «Oggi» він зізнався, що прототипом Дженні стала Дженнет Сассман. Він був закоханий в цю дівчину, але вона не відповіла взаємністю. Ерік Сіґал розповів про свої романтичні переживання: «Коли ти втрачаєш кохану жінку, для тебе все закінчується – і не важливо, йде вона до іншого або вмирає. Ти залишаєшся один. Саме в той момент у мене і з’явилася ідея написати «Історію кохання». Саме тому в книзі головна героїня, Дженніфер, вмирає, бо для мене вона померла».

У 1971 році вийшло продовження «Історія Олівера», яке теж екранізовано.