Правдиве розгортання епохи на тлі музичної жіночої душі: Наталя Лівицька-Холодна

Їй було відпущено долею аж 102 роки. У цьому довгому житті не бракувало ні революцій і воєн, ні переховувань і небезпек, ні тяжкої праці й утоми, ні затаєної пристрасті й шаленого кохання, ані навіть безнадії – аж до думок про самогубство. Однак українська письменниця, поетеса, перекладач Наталя Лівицька-Холодна зуміла прийняти відведений їй час таким, яким він і був їй даний. Здається, жодного разу вона не впустила у своє життя чогось такого, що могло би похитнути її шляхетний образ: обману, підлості, зради.

Народилася Наталя Лівицька 15 червня 1902 року на Писаренковому хуторі біля с. Гельмязева, тепер Золотоніського району. Батьки – патріоти, активісти, справжні українці. У їхньому київському будинку завжди вирувало бурхливе громадське життя, точилися дискусії, складалися плани, формувались нові ідеї.

Тихими і спокійними в житті Наталі Лівицької-Холодної були хіба що її десять перших років до вступу в гімназію в Золотоноші. А потім на долю Наталі випали тяжкі випробування. Батько поетеси був міністром уряду Української Народної Республіки, тому, зрозуміло, він з сім’єю мусив емігрувати. І з 1920 року Наталя Лівицька разом із родиною залишає Україну. 

З батьками і братом, 1920 р.

Першим притулком стала Прага, потім – Подєбради, де Наталя навчилася у гімназії. У 1923 році вступила до Карлового університету в Празі, тут зустріла свого майбутнього чоловіка, Петра Холодного. Мабуть, таке бурхливе життя навчило Наталю не боятися змін, сприймати їх якщо й не захоплено, то принаймні спокійно, гартувати характер.

У 1927 році молода сім’я переїздить до Польщі. Варшава стала місцем її першого літературного визнання. У 1934 році побачила світ перша збірка поезії Наталі Лівицької-Холодної «Вогонь і попіл», а через три роки виходить з друку її друга книга «Сім літер» (Україна).

У 1950 році на долю сім’ї Холодних припадає довгий шлях – еміграція до США. Протягом всіх нелегких років вірною супутницею і розрадницею залишалася для Наталі Лівицької-Холодної її поезія. Так, протягом 1940-х – 80-х років жодна книга віршів поетеси не була видана, незважаючи на те, що було підготовлено до друку три прекрасні книжки: «На грані», «Перекотиполе», «Остання дія». І тільки у 1985 році ці три збірки разом із двома попередніми увійшли до одного великого тому «Поезії, старі і нові», що побачив світ у Нью-Йорку. За збірку авторка була удостоєна найпочеснішої в діаспорі Премії фундації О. і Т. Антоновичів.

Її земний шлях скінчився, коли в Україні буяла весна, 26 березня 2005 року в пансіоні ім. І. Франка в Міссіазі поблизу Торонто (Канада). За заповітом її прах було поховано на кладовищі українського православного центру в Бавнд-Бруці, неподалік Нью-Йорка, поряд із чоловіком Петром Холодним, братом Миколою та батьками.

Цей допис підготували працівники бібліотеки-філіалу № 7 до 120-річчя від дня народження Наталі Лівицької-Холодної.