11 жовтня виповнилося 80 років з дня народження українського письменника, громадсько-політичного діяча Володимира Яворівського, людини надзвичайної енергії та працьовитості. У нього вистачало і сили, і волі, і снаги не тільки писати чудові твори, а й перебувати в самісінькій гущі суспільно-політичних подій, вести авторську передачу на радіо «20 хвилин з Володимиром Яворівським».
Ставши депутатом,
Яворівський брав участь в усіх найголовніших подіях української новітньої
історії: утворення Народного руху, проголошення Декларації, саме він зачитав у
Верховній Раді історичний Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991
року, пережив безсонну ніч прийняття Конституції. Яворівський усвідомлював, що
за роки активної політичної діяльності міг би написати свої найкращі твори, але
ж мав чимось жертвувати заради майбутнього.
Літературну діяльність
Яворівський починав із того, що пописував дівчатам віршики у старших класах. А
прихід у літературу йому забезпечив Михайло Стельмах, який в студентські роки
помітив його на науковій конференції. Потім письменник запросив Яворівського на
своє п’ятдесятиріччя, зацікавився його віршами. І, напевно, щось побачив у них,
бо навіть допоміг їх надрукувати. Так почався шлях у літературу.
Була якась дивовижна
підтримка Олесем Гончаром першої книжки Володимира Яворівського. Олесь
Терентійович, хоча майже ні про кого із сучасників не писав, зробив до неї
передмову.
Згодом Яворівський звернувся до трагічної історії села Кортеліси, спаленого німцями в роки війни.
Тоді мало хто знав про нього, хоча це була українська Хатинь, тільки вдесятеро
більша. Так-ось, за художньо-публіцистичну повість «Вічні Кортеліси» Яворівському,
попри молодий вік та невідповідність вимогам Комітету з нагороджень, присудили
Шевченківську премію. У тому, звичайно, була заслуга й Олеся Гончара, і Павла Загребельного, які обстоювали роботу перед комітетом.
Закінчивши 1964 року
філологічний факультет Одеського університету, працював у редакціях газет, на
радіо, кіносценаристом, завідувачем відділу прози й заступником редактора
журналу «Вітчизна».
Першою книжкою В. Яворівського стала повість у новелах «А яблука падають» (1968). Вже тоді
критика звернула увагу на «химерність» художнього мислення молодого письменника,
яка продовжилася у повісті «З висоти вересня».
Потім Яворівський пише
«химерний», «умовний» роман «Оглянься з осені» (1979). Наступним твором, який
приніс порівняний успіх письменникові, був роман «Автопортрет з уяви» (1981). В
центрі його — доля надзвичайно обдарованої української жінки, народної
художниці Катерини Білокур.
Міжнародне ім’я Яворівському приніс роман «Марія з полином наприкінці століття», його перекладено на 28 мов світу, що є рекордом серед творів українських письменників.
Ось як згадує про це
письменник: «Півтора місяця їздив Чорнобильською зоною, покинутими селами,
набрався усього: вражень, радіації, горя людського. Тоді я відчував, що мені
треба негайно сідати і писати. І поміняти стиль, на відміну від своїх
попередніх романів…Я розумів, що цей роман має бути рваним, без описів,
пейзажів, «вишивки» словом. Тут можна було себе проявити сповна. Через те я
втік до Полтави, де мешкає мій великий товариш, письменник Леонід Вернигора.
Він у профспілковому готелі мав свою кімнату, отож, каже, приїзди, пиши. Віддав
мені свою кімнату, і я десь три місяці працював, написав цей роман дуже швидко».
До речі, на початку
70-х років, коли було ще тільки розгорнуто будівництво «мирної» атомної електростанції,
молодий письменник їде на будову, занурюється в «біографію» атома та його
творців і пише роман-хроніку «Ланцюгова реакція» (1978). З гіркотою він
зізнається згодом, що, мовляв, «якби було хоча б якесь маленьке знаття про те,
як примітивно будувалися ті станції, що відбувалося «за кулісами»...».
В 2019 році вийшов історичний
роман «У мене вечеряв Ісус. Княгиня Ольга — велика грішниця, яка стала святою».
Присвячений він одній з найдавніших сторінок історії України, періоду правління
княгині Ольги. Працюючи над цим романом письменник докорінно вивчав давні
літописи, язичницьку віру, і навіть спростував деякі міфи, пов’язані з
біографією княгині.
Найдраматичніші дні
гетьмана Івана Мазепи та найстрашнішу катастрофу української історії Володимир Яворівський відтворив в історичному романі «Іван Окаянний: найстрашніші дні
гетьмана Мазепи» (2020).
Але драматичними
подіями Володимир Яворівський вважав і нинішні події, ще у 2017 році він
сказав: «…війна, страшна війна після 350-річного міфу про старшого і молодшого
брата. Сьогодні виявилося, що ніякий це не брат, а затаєний бандит і вбивця. Я
переконаний, що це – остання війна за незалежність України. І ми її виграємо.
Програти не маємо права».
Немає коментарів:
Дописати коментар