Духовність для Леоніда Мосендза була понад усе

Про Леоніда Марковича Мосендза відомий чеський дослідник української літератури М. Неврлий писав, що він «рідкісна й багата модифікація людського духу». І справді, Леонід Мосендз не лише письменник, що працював у різних жанрах мистецтва слова (поет, прозаїк, публіцист, критик, перекладач), але й учений, знаний свого часу на Заході.

Леонід Мосендз народився 2 жовтня 1897 року в Могилеві-Подільському над Дністром у родині управителя панського маєтку. Закінчив двокласну школу, після цього здобув фах у Вінницькій учительській семінарії (1916). Деякий час він учителює, а потім опиняється на румунському фронті, адже точилася Перша світова війна. Та надійшов 1917 рік. Національно-визвольна боротьба захопила юнака, він став вояком української армії.

Через хворобу Л. Мосендз залишив військо, почав учителювати в Гнівані, проте у 1920 р. емігрував. Перебував у Польщі, а 1922 року переїхав до Чехословаччини. У 1928 році Л. Мосендз закінчив хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подебрадах під Прагою. А вже в 1931 році молодий інженер-технолог стає доктором технічних наук, автором цікавих публікацій в науковій пресі, власником патентів на ряд технічних винаходів.

Тридцяті роки для Л. Мосендза – час становлення як письменника, хоча писав він десь з 1921 року. У 1936 році в Чернівцях видає автобіографічну повість «Засів», наступного року у Львові – збірку оповідань «Людина покірна», а в 1939  там же – нову збірку оповідань «Відплата».

Нарешті, у 1941 році в Празі виходять окремим виданням і вірші Мосендза, бо ж писав він їх завжди від самого початку свого творчого шляху. Книжка мала назву «Зодіак» і містила патріотичну поезію, в тому числі «Баладу про побратима» – реквієм героям, що впали в борні за волю України, вінок сонетів «Юнацька весна» з оптимістичною вірою у здійсненність кращих людських поривань.

Вищим здобутком Мосендзової поезії вважається лірична драма «Вічний корабель» (Прага, 1940), де він, услід за багатьма іншими письменниками, опрацював світову тему «Летючого голландця», маючи на увазі, звичайно ж, боротьбу українців за незалежність та чергову їхню поразку.

У 1945 році письменник переїздить до Австрії. Тут він близько зійшовся з письменником-земляком Юрієм Кленом. У перший рік свого перебування в Австрії друкує поему «Канітферштан, на українську мову перелицьований», де провідним мотивом є втрата батьківщини.

Ще під час визвольної війни в Україні 1917-1920 рр. Л. Мосендз захворів на сухоти. Тепер хвороба настільки загострилася, що письменник змушений був лягти до лікарні в містечку Бльоне у Швейцарії. Під час другої операції 14 жовтня 1948 року він помер. У Швейцарії  Л. Мосендз теж багато працював: писав нову поему, статті, роман «Останній пророк» – про предтечу Ісуса Христа Іоанна Хрестителя, появу християнської ідеології та її суперечливий розвиток. Напевно, це найкращий твір письменника.

Духовність для Л. Мосендза була понад усе. В одному з листів до дружини він точно і образно схарактеризував себе самого: «Зрештою, трохи Дон Кіхот в мені є, але я думаю, що кожна людина, якої ідеалом не є банкова книжка й пенсія, є трохи Дон-Кіхот».

Цей допис підготували працівники бібліотеки-філії №7 з нагоди 125-річчя від дня народження Леоніда Мосендза.