На старості років Луї Арагон зневірився в комуністичній ідеї, в яку він так палко вірив

3 жовтня виповнилося 125 років від дня народження французького письменника, критика, громадського діяча Луї Арагона. Його творча спадщина широка: поезія, проза, критика, публіцистика. Його письменницький шлях, плідний, до межі насичений працею і пошуками, тривав більше шести десятиліть.

Луї Араґон написав 10 романів, найвідоміші з них: «Базельські дзвони» (1934), «Багаті квартали» (1936), «Орельєн» (1944), «Комуністи» (1949 – 1951), які ввійшли до серії «Реальний світ». Але попри значний прозовий спадок Араґона, він увійшов в історію французької літератури саме як поет. Невипадково останньою книжкою Араґона, яка побачила світ у рік його смерті, була поема «Прощання». Французькі критики, навіть ті, хто не поділяють політичну позицію Арагона, одностайно називають його не тільки найбільшим поетом Франції XX століття, а й явищем світової літератури.

В 1957 році Луї Арагон стає лауреатом Ленінської премії «За зміцнення миру між народами». Але уже в наступні роки різко критикує авторитаризм радянського комунізму і його комуністична пропаганда поступово сходить нанівець.

Пізніше він виступає проти введення радянських військ до Чехословаччини й засуджує вигнання Солженіцина. Арагон навіть вжив конкретних заходів заради звільнення з тюрми кінорежисера Сергія Параджанова.

Вочевидь, на старість письменник усвідомив, що комуністична ідея, в яку він так палко повірив, – це, як кажуть англійці, не його чашка чаю.

Луї Араґон обстоював думку про існування в СРСР не однієї «радянської літератури», як твердила офіційна пропаганда, а низки національних літератур. Зокрема, він виокремив і дав огляд української літератури у нарисі «Українське інтермецо» (1955), особливу увагу звернувши на творчість Тараса Шевченка. Високу оцінку письменник дав «Вершникам» Юрія Яновського, з яким був особисто знайомий ще з 30-х років. За його редакцією та з передмовою цей роман вийшов друком у Парижі.