20 березня виповнюється 384 роки від дня народження видатного державного і політичного діяча, Гетьмана Війська Запорозького Івана Степановича Мазепи.
Постать Івана Мазепи є
однією з найяскравіших, найвидатніших і найсуперечливіших в української
історії. Він був вправним, блискучим політиком, який понад двадцять років –
більше, ніж будь-хто інший – за надзвичайно складної політичної ситуації
утримував гетьманську булаву.
Але він не тільки
відстоював владне крісло, безкомпромісно боровся з опонентами, але був і
непересічним діячем культури, справжнім цінителем мистецтва, книги, ревнивим і
небайдужими покровителем церкви. Тому доба Івана Мазепи – це не стільки злет до
певного рівня культурного життя, скільки не бачений до того розквіт на теренах
України творчості, духовних набутків.
У Івана Мазепи були
високі честолюбиві помисли повернути Вітчизні, Києву ту славу, яку вони мали за
князювання Володимира і Ярослава Мудрого.
Мазепа – один із
найосвіченіших людей свого часу, він одержав блискучу освіту – вчився в
Київський академії, і за кордоном. Був людиною глибоко набожною, кохався в
мистецтві й літературі, сам писав вірші.
Як книголюб мав він у
Батурині власну добірну бібліотеку, в який було багато латинських книг. Книгами
обдарував гетьман бібліотеку київської Академії, як також різні церкви і оcoби.
Лубенський монастир одержав від гетьмана дві майстерно видані Євангелії, при
Вознесенському монастирі Переcoпницьку Євангелію. Степан Яворський подарував
ніжинському Благовіщенському монастиреві Євангелію гетьмана Мазепи.
Розуміючи значення
шкільництва, Мазепа особливо дбав про найвище огнище освіти – Академію в Києві.
Його заходами Академія була зреформована на зразок західноєвропейських вищих
шкіл. Заснована 1615 р. як звичайна братська школа, вона по двадцятьох роках
діяннями митрополита Могили перетворилася на колегіум, а заходами Мазепи
досягла рангу академії. Тож не дивно, що Феофан Прокопович пойменував її
«Могило-Мазепіаною».
Монастирі були, як відомо, осередками духовного опору соціально-духовній агресії та збереження національно-культурної ідентичності, вогнищами високої освіти та братської єдності. Важко перелічити всі церкви й монастирі збудовані й перебудовані, оздоблені Мазепою. Монастирі київські (Печерський, Лавра, Пустинно-Миколаївський, Братський, Богоявленський, Кирилівський, Золотоверхо-Михайлівський, Межигірський), Чернігівський, Троїцько-Іллінський, Лубенський, Мгарський, Прилуцький Густинський, Батуринський Крупицький, Глухівський Петропавлівський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький; кафедральні собори в Києві (св. Софії), Переяславі, Чернігові, церкви в Батурині, Дігтярах, навіть деяких селах, а поза межами України – у Вільні, у Рильську і в країнах Православного Сходу – мали в гетьмані Мазепі свого великого добродія.
Мазепі не вдалося
створити незалежну державу, але його доба сформувала новий тип мислення, вищий
рівень культури, освіти в Україні. Ця висота, досягнута завдяки творчій енергії
гетьмана, не давала у XVIII, XIX ст. занепасти набутим традиціям у літературі, мистецтві,
церковному будівництві. Вона служила орієнтиром, базою для культурницьких
проектів.
Це давало право
показати Україну європейським націям як країну, яка має не тільки славну давню
історію, а й передову освіту, мистецтво, літературу, а, саме головне побожний і
висококультурний народ.
Це побачили іноземці,
які проїжджали Україною та московією. Посол Данії в росії Ю. Юст був неприємно
здивований у москві царським оточенням, яке «поводилося без совісті і встиду»,
здебільшого було неосвідченим, малокультурним. Непривабливу оцінку він дав і
всім побаченим росіянам: грубі, пихаті, темні, брудні. Зовсім інші враження у
нього склалися в Гетьманщині. «Місцеві мешканці, – писав посол, –
як і все населення Козацької України відзначається великою ввічливістю і
охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують доми». У Глухові, Кролевці,
Ніжині, Києві він побачив не тільки чудові церкви, а й старшини, велику
кількість ченців, які добре володіли латиною.
Мазепинське правління справді вродило рясними духовними плодами, які викликали повагу у зарубіжних свідків змін. Мазепинський посланець І. Биховець під час візиту до візира чув, як «луччі бусурманські абизи-аги, беї, салтани говорили: «Щасливі козаки, що мають розумного гетьмана собі».
Немає коментарів:
Дописати коментар