Місця пам’яті Миколи Міхновського на Полтавщині

31 березня цього року виповнюється 150 років від дня народження Миколи Міхновського – громадського та політичного діяча, учасника боротьби за незалежність України в XX столітті, основоположника українського самостійницького руху й ідеолога української державної незалежності, автора «Креда молодого українця» та «Самостійної України». Він народився 1873 року в селі Турівка (тоді Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині – Згурівської територіальної громади Броварського району Київської області). Був нащадком старовинного козацького роду.

Пропонуємо згадати місця пам’яті Миколи Міхновського на Полтавщині.

Будинок навпроти земської управи засланого сюди російським царатом подружжя Олександра та Софії Русових (будівля на Воскресенському узвозі, 3 збереглася, на її стіні у 2015 році встановлено меморіальну дошку). Є припущення, що тут Міхновський публічно виголосив 19 лютого 1900 року текст «Самостійної України». 

Це сталося на публічній вечірці до Шевченківського дня, в якій брали участь студенти Полтавської духовної семінарії, зокрема й Симон Петлюра та його брат Олександр, а також Іван Липа – письменник, співзасновник «Братства тарасівців», у подальшому як міністр віросповідань УНР ініціював ведення церковного діловодства українською мовою, входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, міністр охорони здоров’я в уряді УНР; Дмитро Антонович – історик мистецтва й театру, співзасновник Української академії мистецтв, морський міністр УНР, один із засновників музею визвольної боротьби у Празі; Кость Мацієвич – учений-аграрник, співробітник Полтавського аграрного товариства, належав до Української Центральної Ради, міністр закордонних справ УНР, професор Української господарської академії в Подєбрадах, голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі.

Микола Міхновський не тільки був присутній на відкритті першого пам’ятника Івану Котляревському 12 вересня 1903 року в Полтаві, але й відзначився на ньому. Він виступив із протестом проти заборони міністра внутрішніх справ виголошувати вітальні промови українською.

Зі спогадів Дмитра Дорошенка: «Головний бій» мав бути увечері на академії. Перед самими зборами розійшлася чутка, що гостям з Галичини та Буковини дозволено виголосити привіти в українській мові, але більше нікому. Зближається черга на «своїх» промовців. …Першою говорить Ольга Андрієвська від чернігівського літературно-театрального товариства. Говорить тихим голосом, але українською мовою. Як тільки це розібрав Трегубов, підводиться з свого крісла, перебиває Андрієвську, сам блідий, і заявляє, що має наказ від міністра не допускати українських привітів. …Тоді встає і наближається до столу президії Микола Міхновський. Заявляє, що прибув як делегат від харківської адвокатури, привіз привіт українською мовою, але передає одну тільки обкладинку, текст повезе назад. …Михайло Коцюбинський робить те саме. Трегубов… мовчки приймає обкладинки, і їх скоро набралася ціла гора. В цей час з галереї чуємо голос: «Виходьте всі з зали». І вся публіка як один муж підводиться з своїх місць, і протягом короткого часу театр спорожнів».

Діяльність Миколи Міхновського також пов’язана з Лубнами.

Під час Першої світової війни Миколу Міхновського мобілізували у царську армію. Служив у Київському військовому суді – був військовим юристом. Одним із перших відстоював ідею формування власних збройних сил. На початку Української революції 1917–1921 років заснував та очолив Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним із організаторів 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького. Влітку 1917 року – як офіцера – його примусово відправили на Румунський фронт, щоб таким чином мінімізувати вплив Міхновського на формування українського війська в Києві. У грудні 1917-го повернувся на рідну Полтавщину, розчарований крайнім соціалізмом Центральної ради. В Лубнах він мешкав в родині Шеметів і працював мировим суддею в Лубенському суді, який розміщувався в будинку архітектора Олексія Бекетова. Нині в будівлі розташована Лубенська районна держадміністрація.

На початку ХХ століття в Лубенському окружному суді відбулося багато бурхливих подій. Одна з них – слухання справи організаторів «Лубенської республіки», його товаришів братів Шеметів, адвокатом котрих був Микола Міхновський.

Наприкінці 1918 – на початку 1919 року, коли становище УНР стало критичним, Микола Міхновський заявив: «Необхідно щось робити! Інакше – кінець Україні! Держава наша загине». Хлібороби-демократи розробили відчайдушний план усунення Директорії від влади. Він полягав у тому, щоб за допомогою двох найбоєздатніших з'єднань української армії – Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана та корпусу Українських січових стрільців полковника Євгена Коновальця – встановити в Україні військову диктатуру. Міхновський поїхав до Болбочана і застав Запорізький корпус у Кременчуці. Петра Болбочана було заарештовано, Міхновський захворів на тиф і потрапив до лікарні. Коли Кременчук захопили більшовики, його заарештували. Проте тримали не довго – відпустили на прохання місцевої інтелігенції. Навіть дехто з більшовиків пам'ятав його виступи на судових процесах на захист селян. Адже Міхновський переважно безкоштовно ставав на захист селян, учасників аграрних заворушень, за що одержав прізвисько «Адвокат голодранців».