18 квітня 2023 р.

Василь Земляк у літературі XX століття підніс до вершини химерну прозу

Василь Земляк (Василь Сидорович Вацик) іще молодим прийшов в українську літературу 1950 років разом із поколінням письменників-фронтовиків. За плечима, в минулому — юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість, тяжкий ратний досвід (був партизаном і звідав увесь драматизм боротьби з окупантами в їхньому тилу).

Як прозаїка непересічного Земляка помітили після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності.

Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори — повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора.

А роман-дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976) не тільки засвідчив висхідний характер його творчості, а й увінчав його жанрово-стильові пошуки. 

Саме Василь Земляк у літературі XX століття підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Майком Йогансеном, підхоплену Ільченком, яку успішно розробляв Гуцало, а згодом — Дрозд, Яворівський та ін. Автор плекав надію написати і третю частину «Веселі Буковеньки», однак цьому задуму не судилося здійснитися. Нагла смерть холодного березневого дня 1977 року обірвала життя видатного прозаїка саме в період його справжнього творчого злету.

У спогадах про Василя Земляка підкреслюється неповторність його вдачі, бо справді, був він чоловіком небуденним і вражав усіх тонким артистизмом, делікатністю, замріяністю і рідкісною душевною щирістю. За порівняно короткий час здобув він незаперечний літературний авторитет. 

Павло Загребельний писав, що Василь Земляк дуже нагадував античного грека, який жив на майдані, утікав із домашніх стін на люди, до товаришів, ставав там собою. Любив спілкування, кохався у писаннях античних авторів, охоче цитував їх, бо відчував спорідненість з духовним світом тієї далекої епохи. Микола Зарудний називав уродженця Вінниччини «володарем чарівного коня», згадуючи про те, як письменник любив коней, бо це була не просто любов, успадкована селянським сином, до цієї, такої необхідної в роботі і в житті, тварини. Для нього коні були витвором природи. Без сумніву, ця любов до них прийшла в душу Василя Земляка разом з козацькими народними думами, в яких кінь уособлював вірність людині.

Уже після смерті Василя Земляка в 1978 році його романи «Лебедина зграя» і «Зелені млини» були відзначені Національною премією імені Тараса Шевченка.

За сценаріями Василя Земляка на Київській кіностудії ім. О. Довженка, де він працював головним редактором, поставлено фільми «Люди моєї долини» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Дочка Стратіона» (1965).

За романом «Лебедина зграя» було знято художній фільм «Вавилон XX». У заявці на сценарій «Лебедина зграя» Земляк пояснює, що не вдається зберегти всі сюжетні розгалуження роману. А тому слід обрати якусь одну лінію. І такою, на його думку, є лінія Мальви Кожушної. А ще автор вказав, які персонажі, окрім Мальви, для нього найдорожчі і найцікавіші. Василь Земляк зібрав їх усіх під крила своєї «Лебединої зграї» — цвіт української акторської родини. Іван Миколайчук, Лесь Сердюк, Кость Степанков, Любов Поліщук, Ярослав та Іван Гаврилюки, Раїса Недашківська, Борислав Брондуков, Анатолій Хостікоєв, Ольга Матешко, Федір Стригун, Варвара Маслюченко

Кадр з фільму "Вавилон ХХ"

Доля українського кіно, як відомо, вирішувалась у Москві. Боротьба за вихід фільму переросла в цілу епопею. Скільки треба було терпіння мати режисеру Івану Миколайчуку, щоб знову і знову переробляти, задовольняючи самодурство чиновників від кіно! Коли фільм вийшов на екрани, коли посипалися щедрі нагороди, Василь Земляк уже полинув услід за своєю лебединою зграєю…

Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до 100-річчя від дня народження письменника.

Немає коментарів:

Дописати коментар