16 липня 1908-го року народився письменник і перекладач Василь Барка. Він – митець із когорти українських письменників діаспори і визнання здобув в Америці. Як видатного письменника-модерніста, літературознавця та філософа його двічі номінували на здобуття Нобелівської премії.
Літературознавці
тоталітарного режиму його замовчували, збірки, видані у роки війни, не збереглися
і познайомитись з творчістю письменника українці змогли лише в 1991 році.
Василь Барка (cправжнє прізвище – Очерет) народився в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині, яка постійно бідувала. В роки навчання
улюбленим предметом Василя була література. Доводилось йому займатися і
вивченням марксизму та «красиві» теорії не задовольняли серце письменника.
Війна
жорстоко переорала його життєву долю і викинула на чужину. В 1943 році Василь
бере собі псевдонім «Барка» (тоді він працював розвантажувачем річкових барок в
берлінському таборі), щоб не підставляти рідних, яким загрожувало
переслідування за кровний зв’язок зі «зрадником» та «ворогом народу».
В
1950 році письменник переїздить до США і там видає напоєні духовністю біблійних
притч книги «Трояндовий роман», «Псалом глибинного поля»; книгу «Океан», збірку
«Царство», роман «Рай», вибрані поезії «Лірник»; пізніше пише п’єси, перекладає
українською мовою «Одкровення св. Йоанна Богослова», «Короля Ліра»,
«Божественну комедію». Він – автор критичних есе, двох збірок статей та ін.
В 1958-му
році Василю Барці до рук потрапив
зшиток, у якому земляк фіксував моменти голоду, що він пережив. Письменник
вирішив писати роман. Спочатку твір виходив у нього дуже художнім, але згодом він
вирішив подати матеріал так, щоб цей його доробок слугував
документом-свідченням у суді. Він був переконаний, що так, як судили німецьких
фашистів, мають судити і комуністичний режим більшовиків.
Василь Барка і сам переживав голод, і не тільки на Полтавщині, коли поїхав до родичів,
а й в Америці, де на нього ніхто не чекав. А ще, коли Барка два роки писав
роман "Жовтий князь", то часто по кілька днів взагалі не вживав їжі, аби якомога точніше
відтворити почуття героїв книжки.
В
одному з останніх інтерв’ю письменник наголошував: «Я приходжу до кінця днів
своїх, не маючи нічого з матеріальних речей, навіть телевізора… Але щасливий,
бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною
допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. Мої книжки
застерігають від духовної сліпоти, блукань суспільної думки у світоглядних
пошуках…»
Останні
28 років свого життя Барка, який три місяці не дожив до 95-річчя, мешкав у
покинутій водонапірній вежі на півночі штату Нью-Йорк. Там він писав,
перекладав, малював. Місцеві мешканці називали його «святим чоловіком». Напевне
його духовне покликання було закладено в Лубнах у молоді роки в духовному
училищі, у Братській школі, Братській церкві.
Український
інститут національної пам’яті у листопаді 2016 року вніс ім’я Василя Барки
до проекту «Незламні» як людини, що пройшла через страшні випробування та
змогла реалізувати себе.
Цей
допис створений працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки
Полтавської МТГ до 115-річчя з дня народження видатного письменника.
Немає коментарів:
Дописати коментар