Багатоголосе слово Володимира Мирного

На лірично-патріотичний івент «Талант не пригасив вогонь його творіння: Пам’яті письменника Володимира Мирного» до бібліотеки-філії № 7 завітали викладачі та студенти Полтавського державного аграрного університету, рідні Володимира Мирного.

Недаремно цей захід відбувся саме в цій бібліотеці, бо багато років Володимир Степанович не просто приходив до неї, щоб взяти книгу, переглянути свою улюблену газету «Літературна Україна», презентувати книгу чи взяти участь у заході, він приходив поділитися своїми творчими планами і працювати над своїми творами. Тут відбувалася робота над підготовкою останніх збірок «В коронах інею тополі…», «Катарсис».

Уже 4 роки як Володимир Степанович закінчив свій земний шлях. Це сталося 21 липня 2020 року, він не дожив 100 днів до свого 85-річчя.

З добрими спогадами, відкритою душею пройшлися стежками творчої біографії, перегорнули щоденникові записи, пошанували світлу пам’ять Володимира Степановича Мирного.

«До тих майстрів красного письменства, які сумлінно виконують цю Господом покладену на них принуку, належить Володимир Мирний. Траєкторія його творчості широка, багата на жанри, заряджена перлами, його проза впізнавана, закорінена в реальне життя», – зазначив Микола Степаненко в передмові до книги «Янголи ридали в небесах».

Поетичний дебют Володимира Степановича відбувся у сімнадцять років, а вже в 1973 році він став членом Національної спілки письменників України.

Спочатку був цілий ряд поетичних збірок, з часом творчий доробок доповнюється збірками прози. Вони здобувають премії: регіональну літературно-мистецьку премію імені Панаса Мирного (1999) за книгу прози й поезії «Теплий дощ у неділю», обласну премію імені Леоніда Бразова (2008) за збірку «Життя по колу йде» та премію імені Івана Котляревського (2010) за книгу «Стукати у брами».

Спогадами про талановитого полтавського письменника, щиру і неймовірно трудолюбиву людину, поділилася його дружина Надія Григорівна, зачитала поезію та деякі щоденникові записи Володимира Степановича, які залишилися неопублікованими.

Володимир Степанович дуже любив і піклувався про своїх внуків Тетянку, Олега і Ксенію. З теплом і любов’ю говорила за свого дідуся внучка Таня і прочитала присвячений їй вірш.

Вірші глибокого патріотичного змісту прозвучали у виконанні Дорофєєва Олександра, професора, заступника завідувача кафедри «Публічного управління та адміністрування» ПДАУ; користувачки бібліотеки Жанни Борщ.

«…Лиш слово правди, зігріте серцем, до серця дійде…». Правдиве, щемливе слово Володимира Степановича знайшло відгук в серцях присутніх.

Цей захід проведений в рамках міні-проєкту «Славу краю роблять люди».