Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 року в селі Трач, тепер Косівського району, що на Івано-Франківщині.
Те,
що сприйняв хлопцем у дитинстві і в ранній юності, що ввібрав у себе, чим
милувався, залишилося не тільки в пам’яті, але і в його творах. Нахил до
літератури, до читання він мав змалку, а потім це розвинулося у професію.
Батько, який працював учителем і був товаришем юнакові, стримував від
письменницької сверблячки – аби не спокусився хвалити совєтську владу або
ганити її, за що міг потрапити за ґрати.
Роман Іваничук уже після армії остаточно зрозумів, що його покликання – писати.
Батька він в листі попросив: «Благословіть мене в літературу!».
Вже
першу новелу студента філологічного факультету у альманасі Львівського університету критика схвалила. Від дебюту у 1954 році Роман Іваничук працював безперервно до останніх днів
свого життя – 62 роки, і жодного разу не діймала його думка, щоб змінити, бодай
на певний час, письменницьку роботу.
Як
письменник, він автор майже півтори сотні окремих видань. І це вияв не тільки
його дивовижної працьовитості, а передусім – невичерпності даного з ласки Божої
таланту й невсипущих і постійних творчих пошуків та дерзань. У майстерних
новелах, глибоких повістях, наступальній публіцистиці, а передусім – історичних
романах, яких він створив більше двадцяти – стільки, мабуть, не написав ще
жоден письменник! В його романах – різні часи, різні географічні терени, різні
жанрові підвиди історичного роману, але найголовніше, що там – це любов до
рідної землі й народу як смислу існування людини. Відтак, якщо об'єднати усі
романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію
України, в який автор вклав свою душу.
Роман Іваничук був одним з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, мав звання заслуженого працівника культури України. Він
– лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, літературної премії ім. Андрія Головка, премії ім. І. Мазепи. У 2009 році йому було присвоєно звання Героя України.
Він
незламно відстоював позицію справжнього українського патріота і як депутат
парламенту першого демократичного скликання, коли приймалася вікопомна
Декларація про незалежність України.
Вражає Іваничукова прозірливість, завдяки якій ще у 1980-х письменник передбачив, що Росія в майбутньому становитиме загрозу для України. Перебуваючи в москві спершу як делегат з’їзду, а згодом як депутат, він відчув небезпечні тенденції у російському суспільстві, що так і не вилікувалося від сталінізму. Пророчі думки Романа Іваничука, занотовані у щоденнику на початку 1990-х: «Росія скинула з себе комуністичну шкуру, як вуж. А вже під нею ми побачили справжній імперський організм, і нерви, і отруту. Боюся, що цей вуж без крові не сконає. Не дай, Боже, – і проллється вона, поки російський народ сам не переконається в облудності своєї месіанської ідеї, поки не ввійде у свою історичну землю, занехаяну, незорану, і, працюючи на ній, переміниться з імперської, зненавидженої усім світом нації в нормальну, людяну, демократичну».
Свою останню книжку «Дороги вольні і невольні: Щоденники. 1991–1994», яку Роман Іваничук так і не дочекався, він закінчує оптимістичним зверненням до нащадків, перед якими після стількох століть приниження і гніту стелиться «вольна дорога», висловлює впевненість у тому, що українці посядуть гідне місце серед народів світу.
До
95-ої річниці з дня народження талановитого українського прозаїка Романа Івановича Іваничука (1929 – 2016) працівники бібліотеки-філії №7 Центральної
бібліотеки Полтавської МТГ підготували віртуальну книжкову виставку «Серед
повені книг Романа Іваничука».
Немає коментарів:
Дописати коментар