В рамках міні-проєкту «Славу краю роблять люди» в бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ проведено поетичне кафе «Вірші натхненно він читав», яке присвятили життю і творчості полтавського поета, журналіста Федора Гаріна. 9 жовтня виповнюється 110 років з дня його народження.
В поезію Федора Гаріна благословили «хрещені батьки» – Павло Тичина і Максим Рильський, коли він був студентом Київського університету. В 1938 році молодий поет дебютував бадьорими віршами, саме це і визначило його подальший творчий напрямок. На все життя у «славного поета», як називав його Павло Тичина, за словами Бориса Олійника залишилась «молодеча завзятість, не розтрушена на вибоїстих шляхах, свіжість відчуття і почуття». Тому, напевно, не випадково Федір Гарін має звання обласної молодіжної премії імені Петра Артеменка.
Протягом десятиліть поета
добре знали в Полтаві і за її межами. Його цінили не тільки за талант
віршування, але й за доброту, щирість, відвертість і відкритість. Він любив читати
свою поезію, був майстром експромтів, присвячених друзям, ювілеям, певним
подіям. Кажуть, що з експромтів Гаріна можна було б укласти окрему поетичну
збірку.
Сам поет, серед десятка
своїх книг, найголовнішою у своєму житті, вважав «Червоні сполохи» (1988). Хоча
у видавництві самовільно змінили назву, авторська назва збірки була «Все жду
попереду чогось». Та й не дивно, бо Федір Гарін жив і творив в епоху
соціалістичного реалізму. В інтерв’ю на день свого 80-річного ювілею, він
відзначив, що саме 90-ті роки стали для нього найбільш плідними, найкраще
писалося, бо «стало можливим бути самим собою, «дамоклів меч» радісного шаблону
соціалістичного реалізму не тяжів над мистецтвом».
Федір Захарович Гарін
народився в робітничій сім’ї в литовському місті Шяуляй, але в трирічному віці
батьки переїхали в Полтаву. Навчання в Києві, проживання під час війни в
Татарстані, а потім повернення назавжди до Полтави. На заході звучали вірші, в
яких поет зізнається в любові до рідного міста, яке для нього «поезія й проза».
Колись поет Павло Усенко зауважив, що вірші Гаріна дають відчуття розмови «із близькою людиною». Тому,
щоб краще зрозуміти поета, слухали його вірші, пронизані любов’ю до матері, до
рідного міста і краю, до людей. Адже ця любов переповняла душу Федора
Захаровича і ніколи любить не переставала.
Я помру остаточно,
Як помре мій останній
читач.
І воскресну,
Якщо хтось натрапить
раптово
На рядок мій ліричний…
Цей захід був підтвердженням того, що поета пам’ятають і його вірші продовжують полонити серця слухачів.
В бібліотеці зберігається книга Федора Гаріна «Вибране» з
дарчим підписом автора.
Приємною несподіванкою
стали зйомки заходу членом Спілки кінематографістів України,
оператором-постановником Максимом Старіковим. Це він робив за дорученням внучки Федора Гаріна Даші. До речі, в 1994 році в інтерв’ю дідусь сказав про трирічну внучку,
що вона римує «дід-пііт». Доньки Тамара і Рената також пишуть вірші.
Немає коментарів:
Дописати коментар