Незгасна спадщина Леся Мартовича

У пантеоні українського письменства кінця XIX – початку XX століття постать Леся Мартовича посідає особливе місце. 12 лютого виповнюється 155 років від дня його народження. Попри нетривалий життєвий шлях, митець створив цілий всесвіт естетичних ідей та образів, залишивши нам самобутні зразки сатирично-гумористичної прози.

Разом із побратимами та друзями — Василем Стефаником і Марком Черемшиною — він належав до славнозвісної «Покутської трійці». Вони були однодумцями та вірними товаришами ще зі шкільних лав, проте кожен із них залишався глибоко оригінальним митцем.

"Покутська трійця"

Захоплення літературою почалося у Мартовича ще в молодших класах гімназії. Це були не лише перші «проби пера», а й активна просвітницька діяльність. Згодом побачили світ його знакові збірки: «Нечитальник» (1900), «Хитрий Панько» (1903), «Стрибожий дарунок» (1905).

Художню спадщину письменника складають 27 оповідань, повість «Забобон», п’єса та низка незавершених творів. Він також був автором наукових розвідок, публіцистичних статей і фейлетонів. На жаль, через складні життєві обставини та історичні катаклізми значна частина його доробку була втрачена.

Творчість Мартовича не одразу отримала схвалення. Цікавим фактом є те, що спочатку Іван Франко критично оцінив оповідання «Нечитальник». Проте згодом Каменяр визнав талант письменника і ввів його ім’я до когорти найвидатніших українських новелістів: «Мартович — надзвичайно пильний спостерігач життя галицького народу... Як ніхто інший, уміє він підмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину виявляти свою поведінку в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону» (часопис «Буковина», 1901 р.).

Працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ нагадують, як високо цінували Мартовича інші класики.

Стефаник у своїй «Автобіографії» зізнавався: «Величезний талант Мартовича просто паралізував мене, і я ніколи не признавався, що я також письменник». А в автобіографічній новелі «Серце» відгукується: «Мартович — мій хлоп'ячий сміх і смак генія».

Василь Стефаник і Лесь Мартович

За творчістю Леся Мартовича від перших його кроків в літературі уважно спостерігала Ольга Кобилянська і згадувала його в своїх листах до Василя Стефаника: «Франко знаходить споріднення між Вашими і Мартовича письмами; я се також знаходжу».

Коли Ольга Кобилянська готувала збірник малоруських новел на німецькій мові, які вона переважно й переклала, то включила до нього й новели Мартовича, що було свідченням її належної оцінки його творів.

Михайло Коцюбинський у своїх листах називає себе великим прихильником таланту Мартовича: «Я такий прихильних Вашого таланту, так люблю перо Ваше». Саме тому Михайло Михайлович запрошує його і Стефаника до участі в альманасі на згадку про П. Куліша «Дубове листя» (1903), а також в альманасі «З потоку життя» (1905). На жаль, ні Мартович, ні Стефаник не встигли подати своїх творів.

У Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського зберігається група експонатів, що розкриває творчі зв’язки письменника з літераторами Покуття, зокрема листи Мартовича до Коцюбинського 1901-1903 років.

Спадщина Мартовича як прекрасного знавця життя й побуту галицького селянства, галицького характеру є цінним надбанням української літератури. Його яскрава, багатогранна, гостра й водночас життєствердна сатира витримала випробування часом і  залишається актуальною й сьогодні.

Письменник жив за девізом: «Не для слави, а для людей». Ці слова сьогодні зустрічають відвідувачів літературно-меморіального музею Леся Мартовича в його рідному селі Торговиця на Івано-Франківщині, нагадуючи про велич «сміхотворця з покутських піль».