Кінопоказ до Дня українського кіно: історія та магія «Пропалої грамоти»

Напередодні Дня українського кіно, який відзначається у другу суботу вересня, у бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ користувачі переглянули культовий український фільм «Пропала грамота», який посідає почесну 12-ту сходинку у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кінематографа.

Фільм був відзнятий у 1972 році, але здався радянським цензорам настільки небезпечним, що його заборонили до показу, а згодом наказали знищити всі копії. Стрічку створювали в період, коли в Україні проводилася відверта русифікаційна політика. Від авторів вимагали відходити від усього, що пов’язано з національною самобутністю українців. Через це фільм критикували за «замилування козацькою минувшиною» та «спотворення» характерів дійових осіб. Недарма режисер картини Борис Івченко на знімальному майданчику казав акторам: «Шануйтеся, хлопці, бо це, мабуть, останній фільм, який ми знімаємо про козаків».

Автор сценарію Іван Драч стверджував, що єдину копію фільму мав партійний діяч і голова Ради міністрів УРСР Олександр Ляшко. Коли пізніше, у 1983 році, шукали плівку для прокату в УРСР, її знайшли лише в Ляшка в шухляді.

Фільм частково заснований на однойменному оповіданні Миколи Гоголя, але сценарій є практично самостійним твором. За словами Івана Драча, він «переписував текст разів сім чи вісім — то керівників не влаштовували якісь шматки, то через брак коштів доводилося викидати цілі епізоди. Від Гоголя в результаті лишилося дуже мало».

Любовну лінію запозичили в Олекси Стороженка з повісті «Закоханий чорт», також додали мотиви з творів Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Кропивницького, народних притч, пісень та козацьких переказів.

Від фільму віє українським духом: тут є і прекрасні пейзажі українських сіл та степів, і народні пісні, і непереможні козаки. До речі, ці мальовничі краєвиди знімали на Полтавщині — у селах Красногорівка та Білоцерківка Великобагачанського району.

Козака Василя зіграв видатний український актор і режисер Іван Миколайчук, який як ніхто інший вжився в цю роль. Не полюбити мужнього й дотепного козака, який «як рубає — то до пупа, а як бреше — то ще нижче!», просто неможливо. Не відстають й інші актори, які зіграли одразу по кілька персонажів.

Крім виконання головної ролі, Миколайчук долучився до режисури та до музичного оформлення. Саме він підібрав народні пісні та «Козацький марш», який звучить у фільмі лейтмотивом. Для виконання вокальних партій він залучив тріо «Золоті ключі», до якого входили його дружина Марічка Миколайчук, Ніна Матвієнко та Валентина Ковальська.

Одним із найголовніших плюсів «Пропалої грамоти», безумовно, є гумор. Смішних фраз у фільмі стільки, що усмішка не зникає з обличчя глядача до самого фіналу, а влучні вислови вже давно живуть у народі: «За поводом не п’ю», «Тоді ще запитай його, чи не хоче він від мене в рило?», «Раз козак співає, то душа його в смутку…», «Ти козак?! То не ганьби оселедця!», «Твоя служба — вірний кінь та чисте поле. Людям служи!», «— Горілки! — Хто на тому світі пив горілку — тут п’є смолу! — Давай смоли!», «Чекай на мене! Я тільки до цариці й назад», «Ну-у й брехун! Дід мій брехун, а ти його перебрехав!».

Легендарній кінокартині не присуджено жодної професійної кінонагороди, але вона має іншу, найціннішу премію — щиру та незгасну любов глядачів. Раніше всі стрічки знімалися на плівку, однак зараз фільм оцифрували у високій якості. Це дозволяє переглядати його як на великих екранах, так і на YouTube.

Якщо говорити про «Пропалу грамоту» мовою рекламних слоганів, це звучатиме так: «Фільм-легенда, який варто переглянути кожному українцю! Фільм про Україну та славних козаків запорозьких! Фільм, де зібрано плеяду видатних акторів того часу, з неперевершеною грою насамперед Івана Миколайчука! Фільм, який розійшовся на цитати!».