Талант Володимира Мирного не пригасив вогонь його творіння

1 листопада намагаємося не забувати про день народження полтавського письменника Володимира Степановича Мирного.

Сьогодні йому мало б виповнитися 88 років. Згадуємо його як мудру і працьовиту людину. Почесно, що він багато років працював, творив у нашій бібліотеці, долучався до наших заходів, проводив презентації нових збірок. Зараз маємо на згадку чимало книг, які він нам дарував.

У рецензії на першу поетичну збірку Володимира Мирного в 1968 році прозаїк, лауреат Національної премії імені Т.Г. Шевченка Феодосій Роговий писав: «Сподіваємось, що поет не зупиниться на півдорозі, не самообманеться. Бо талант не дасть заспокоїтись, не дасть пригаснути вогню творіння».

Дійсно, Роговий не помилився. Володимир Мирний став не тільки поетом, але й прозаїком, публіцистом, перекладачем. Більше 10 років він очолював обласну організацію Національної спілки письменників України. Його творчий доробок налічує 18 збірок.

Володимир Мирний вивершив себе не тільки в поезії: поеми, вірші, вірші в прозі, рубаї, хоку, бейти, мініатюри, верлібри, але й весь час шукав себе в багатожанровому різноманітті прози: повісті, оповідання, образки, афоризми, сентенції, максими, щоденникові записи.

Знову слід погодитись з Феодосієм Роговим: «Про що б не розповідав Володимир Мирний, усе в ньому озвучено думкою громадянина».

Тому суть його творчого буття, яке він залишив нам в спадщину, можна підсумувати верлібром Володимира Степановича:

Нелегко правду жорстку писати.

А вона торгає у мої двері,

А вона ломиться в мої вікна,

А вона стукає в моє серце.

Заходить строга і мовить тихо:

«Дивись, я – наче земля осіння,

Відкрита, чорна, з рудим стернищем.

Я – мов криниця, обкута льодом.

Ковток пекучий твій дух підкріпить.

Я – наче вітер-свіжак з пониззя,

Ніким не гнузданий і свавільний.

А демагоги й людці чиновні

Мене прибрали в квітчасті шати,

Мовляв, дивіться, яка чистюха.

Нелегко, знаю, мене писати.

А ти – пиши… Бо лиш слово правди,

Зігріте серцем, до серця дійте…»

До нас і сьогодні продовжує доходити розумне, мудре слово Володимира Степановича Мирного.