Полтавщина була улюбленим краєм Володимира Самійленка

Полтавщина була улюбленим краєм українського поета-лірика, сатирика, драматурга і перекладача Володимира Самійленка, колискою дитячих і юнацьких мрій. Саме тут, як він засвідчує, «начитавшись у 5-6 класі гімназії українських книжок, я почув серцем, що те все рідне, моє, прийшов до того висновку, що моя мова – українська, а не російська, та й почав свідомо писати українською мовою». Слід зауважити, що Самійленко вільно читав і перекладав без словника з грецької, іспанської, італійської, латини, польської, французької. Він переклав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Трістана, Бомарше, Анатоля Франса, вірші Беранже, Байрона.

Народився Володимир Самійленко в селі Великі Сорочинці, жив на хуторі Михайлівка, навчався у Миргороді та Полтаві. На фасаді Полтавського наукового ліцею № 3 розміщено меморіальну дошку, на котрій зазначено, що він тут навчався протягом 1873 – 1884 років (тоді це була перша чоловіча гімназія).

Не пориває з рідним краєм і пізніше. З 1903 року він працює в Миргородській земській управі. Тоді ж приїздить на відкриття пам’ятника Котляревському, зустрівшись  з передовими українськими письменниками.

На відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, 1903 р.

У роки навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету Володимир Самійленко серйозно займається літературною справою.

Володимира Самійленка запитували, чому він так мало пише. На що той скромно відповів, що він – більше читач, і що краще багато читати, ніж погано писати. І це письменник, якого Іван Франко вважає письменником, який  народився відразу сильним і не знає, як це – бути початківцем і рости. Іван Франко бере під свою опіку творчість Володимира Самійленка, а самого письменника глибоко поважає за щирість і порядність. Саме під літературним кураторством Івана Франка у шести номерах «Зорі» виходять твори Володимира Самійленка. До речі, одна з книг Володимира Самійленка називається дуже символічно – «Україні» (1905). Її укладачем був саме Іван Франко, який вбачав головну ідею поезій Володимира Самійленка в тому, що всі вони – про Україну, для України і з любов’ю до неї.

Володимир Самійленко обирає українське середовище – товариство «Стара громада» та Братерство тарасівців, а в другому, як і всі його учасники, складає присягу Україні і обстоює ідею самостійності своєї держави.

Самійленко так мріяв в останні роки життя переселитися на Полтавщину. Він пише листи до своїх родичів у село Савинці і просить їх відшукати для найму хату. За вісім днів до смерті письменник повідомляє племінникові П. Кучмиді: «Я думаю переселитися в Сорочинці, в свій край, як тільки скінчу тут деякі грошові справи…». Він вірив у цілюще повітря рідної Полтавщини, не маючи й гадки, що так швидко обірветься його життя, бо його здоров'я було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою.

Володимир Самійленко помер у Боярці, у сирому напівпідвалі. Сусіди на похорон зносили, у кого що було: родина Клименка принесла дошки на труну; інші – козацький пояс, червону китайку.

Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до 160-річчя з дня народження видатного українського письменника.