28 вересня виповнюється 95 років з дня народження відомого українського поета, громадсько-політичного діяча, перекладача, критика, публіциста, журналіста, лауреата Шевченківської премії, Героя України Дмитра Павличка.
Мабуть, несправедливо поетові докоряють про оспівування радянської системи у своїй творчості, адже робив це не від щирого серця, бо в душі ненавидів ту систему. Безперечно, хтось відбував покарання у Сибірських таборах, хтось помирав за Україну, а хтось мусив зберегти українську ідентичність за допомогою слова. Таким був Дмитро Павличко. У 1989 році поет став першим головою Товариства української мови імені Тараса Шевченка, разом з Іваном Драчем і Михайлом Горинем був засновником Народного Руху України і стояв біля витоків відродження української державності, ставши одним із авторів Акту проголошення незалежності України та «Доктрини Павличка» – це неофіційна назва зовнішньої політики України, що покладена в основу Декларації про державний суверенітет України.
Дмитро Павличко понад усе любив свою рідну землю, яку оспівував у віршах, які згодом стали популярними піснями. Захоплений красою народної пісні, змалку вихований у любові до неї, тож не дивно, що він став поетом-піснярем.
Найвідомішою серед них була
і залишається пісня «Два кольори», яка має свою унікальну історію: цензура назвала
пісню «бандерівським гімном» через символічні червоний та чорний кольори –
революційний прапор ОУН. Але коли Павличка і Білаша запросили на розмову зі
співробітниками КДБ, їм дивом вдалося переконати, що цього не було в їх намірах.
Ця пісня, яку Дмитро Павличко разом із композитором Олександром Білашем написали в далекому 1964
році, за 60 років стала більше ніж піснею і не втрачає актуальності. Вона
звучить як у класичному варіанті виконання, так у версіях сучасних молодих
виконавців. Ця пісня вічна. І слова, і мелодія. В ній про все: і про маму, і
про долю, і про рідну домівку, і про минущість життя.
«Два кольори» – перша,
але не єдина пісня, що стала знаменитою у творчому тандемі Павличка-Білаша. Поет
якось сказав, що «між музикою і словом в пісні... повинна існувати духовна
єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з їхньої взаємодоповнюваності,
з гармонійної сумірності їхніх людських і творчих прикмет».
Саме це є особливістю
того, що їхня дружба і співтворчість подарувала Україні цілий ряд значимих
пісень, що звучать на українській сцені, а також стали саундтреками до
українських фільмів: «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Впали роси на
покоси», «Лелеченьки», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Я стужився, мила, за
тобою», «Коли ми йшли удвох з тобою».
На слова поета написали
пісні й такі композитори як Володимир Івасюк, Володимир Губа, Юлій Мейтус,
Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш,
Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконували відомі українські
співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, квартет «Явір», Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, Квітка Цісик та ін.
Пісні, створені на
слова Дмитра Павличка, нікого не залишають байдужими, бо в них дзвенить велика
любов до України, рідного краю, світла радість і тиха печаль – усе, що оточує
людину, робить її життя змістовним, допомагає вистояти у скрутну хвилину,
звеселяє душу. У великий, широкий потік української пісні вливається й голосно
дзвенить струмок пісень Дмитра Павличка й розтікається по всій Україні.
Творче кредо Павличка
можна виразити словами його «Пісні про Україну», що звучить наче гімн:
Україно моя, Україно
Я для тебе на світі
живу!
Дмитру Павличкові судилося долею нести вогонь свого таланту людям та вдовж червоно-чорної стежини
його життя йдуть поруч із ним два довічні супутники нашого буття – Любов і
Журба.
Немає коментарів:
Дописати коментар