четвер, 5 травня 2022 р.

Твори Ірини Вільде витримали іспит часом

Ім’я Дарина Полотнюк, мабуть, мало кому відоме. А от під псевдонімом «Ірина Вільде» видатна українська письменниця відома всьому світу, адже вона внесена ЮНЕСКО до числа знаменитих людей двадцятого століття та другого тисячоліття.

«Вільде» в перекладі з німецької означає «дика» і «бурхлива», а ім’я Ірина – давньогрецькою перекладається як «мир, спокій». Цим ім’ям письменниця і підписала свої перші оповідання у 1926 році. Вона казала: «Я пишу для розумного читача». Писала, якою має бути жінка, її письменницький голос був голосом бунтівливої модерної жінки.

Ірина Вільде жила і творила в комуністичному суспільстві, була відомою письменницею і непересічною особистістю. Їй вистачило сили й витривалості, аби не змарнувати свій великий талант, хоча важко знайти менш сприятливі для мистецької самореалізації обставини, ніж атмосфера радянського Львова середини минулого століття.

Досі дослідники її творчості дивуються: як вдавалося письменниці видавати твори, в яких не було похвали тодішньому режимові. Її любили і ненавиділи, але усі без винятку поважали, боялися. Боялися не її, а того правдивого слова, бо була вона непримиренна у своїй правді.

І ніхто не знав у ті роки, як вона любила Україну і мріяла про її незалежність!

Письменниці пощастило – вона не писала в шухляду. Усе написане за життя видавалось, хоч дещо і було змінено. З-під пера письменниці вийшло близько сорока окремих книг, не рахуючи численних журнальних і газетних публікацій. Однак після смерті її ім’я почали дедалі рідше згадувати, а твори не перевидавались, – як письменниці-націоналістки. Коли Україна стала самостійною, Ірині Вільде начепили новий ярлик, вже «радянської письменниці», і знову не видавали.

Але її твори усе-таки витримали іспит часом. Сьогодні цікавість до творчості Ірини Вільде знову повертається, згадується її талант, величезна сила духу, актуальність.

До 100-річчя Ірини Вільде  видано роман «Сестри Річинські», повісті «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти»

Її книги і сьогодні – це вихователі смаків та почуттів, художні «підручники» для душі, і залишаться ними для майбутніх поколінь українців і не тільки. Вона вміла писати, вміла бачити прекрасне в буденних речах, вміла бути вдячною навіть у найскладніші часи і давала людям розуміння того, чому так важливо бути собою, відстоювати своє «я» в житті кожного українця.

Цей допис створений працівниками бібліотеки-філіалу № 7 до 115-річного ювілею Ірини Вільде, який відзначається 5 травня. До речі, щороку в цей день за життя письменниці до її будинку тягнулась вервиця людей з букетами квітів. І не лише львівські письменники, але й приїжджали шанувальники її таланту звідусіль. На них чекав величезний накритий стіл, але усі всідались, де було місце, і розмовляли, щось собі смакуючи. Ірина Вільде любила гостей. Ні, радше вона просто любила людей.

Немає коментарів:

Дописати коментар