Осип Маковей працював і жив для народу

23 серпня виповнюється 155 років від дня народження українського поета, прозаїка, публіциста, критика, літературознавця, перекладача, редактора багатьох періодичних видань, педагога, громадсько-політичного діяча Осипа Маковея.

Ще в юнацькі роки в щоденнику він записав завдання: «Працювати, жити для народу треба, мушу!», якому був вірний протягом усього свого життя на всіх напрямках своєї діяльності.

Перші літературні спроби Маковея припадають на період навчання у Львівському університеті. Іваном Франком у часописі «Зоря» були опубліковані створені Маковеєм ще на шкільній лаві переклади з Овідія і Гейне, вірш «Заказані яблука». Відтоді він друкується у провідних українських журналах і альманахах. Його перша збірка віршів «Поезії» з'явилася в 1895 році. За нею виходять у світ збірка «Подорож до Києва» (1897) і багато поетичних циклів у періодиці («Сум і глум», 1896; «Гірські думи», 1899; «Строфи», 1911).

Окрім віршів і поем друкуються його фейлетони, казки, повісті, публіцистичні статті, рецензії та літературно-критичні нариси, систематичні огляди поточного культурно-громадського і літературно-мистецького життя, фольклорно-етнографічні розвідки й історико-літературні дослідження.

В Чернівецькому університеті Маковей захистив дисертацію про українського поета і письменника Пантелеймона Куліша, сприяв популяризації української літератури, готував зібрання творів письменників і клопотався про їх видання.

З кінця XIX століття Маковей творив переважно як прозаїк. В 1901 році побачила світ його перша збірка оповідань і нарисів «Наші знакомі», а в 1904 році друга –  «Оповідання».

А ще Осип Маковей мав талант сатирика-гумориста, умів підмітити смішне в життєвому середовищі, комічне у поведінці людини та влучно, стисло і сильно спрямувати критику.

Після закінчення університету Осип Маковей присвятив себе журналістиці, а згодом доводилось працювати викладачем україністики в учительській семінарії і Чернівецькому університеті, у Львові викладачем у жіночій вчительській семінарії, під час Першої світової війни служити військовим кореспондентом та поштовим цензором в австрійському війську.

З 1913 року і до своєї смерті письменник обіймав посаду директора вчительської семінарії у галицько-подільському містечку Заліщики.

Письменник не раз шкодував, що не мав змоги віддатися літературній праці. «Найкращий час нашого життя, – з жалем писав Маковей в одному з листів, – пішов і йде на заробітки на прожиток, а тільки маленька, «крадена» частина – на літературу».

Осип Маковей був людиною працьовитою, чутливою до громадянських справ, самовідданою в служінні народові і на свою діяльність дивився як на святий обов’язок дбати про його інтереси. В лютому 1921 року польська влада заарештувала Маковея за «українізацію» своєї гімназії й на декілька тижнів ув'язнила в Чортківській тюрмі.

Письменник вірив у краще майбутнє українського народу і своєю багатогранною діяльністю наближав його:

Кров пролита не пропаде, зродить нива –

буде, буде Україна ще щаслива!

Допис підготували працівники бібліотеки-філії №7  Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.