Унікальність творчості Ніни Бічуї

24 серпня виповнюється 85 років від дня народження української письменниці, журналістки, перекладачки Бічуї Ніни Леонідівни (1937).

Народилася письменниця в місті Києві, а зростала з ранніх літ у Львові. Батьки виховували доню свідомою українкою: «Мати навчила мене доброти, всепрощення. Коли я мала шість літ, батько відважився оповісти мені про голод тридцять третього. У дитинстві я вміла мовчати. Нині то б напевно не втримала тільки для себе такої нелегкої таємниці». Найбільше галицьке місто, рідна мова, яка звучала звідусіль, оточення свідомих українців зробили свою виховну справу. Львів на сторінках книг Ніни Бічуї постає повноправним героєм, якому вдається позитивно впливати на всіх дійових осіб.

Здобувши середню освіту із золотою медаллю, Ніна вступила на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. З 1958 року почала працювати журналісткою, згодом – помічником режисера з літературної роботи у Львівському театрі юного глядача, ще пізніше – редактором газети товариства «Просвіта» у Львові. Читала лекції студентам, працюючи старшим викладачем кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського університету.

У літературу Ніна Бічуя ввійшла в 60-х роках минулого століття. Перша її книга – «Канікули у Світлогорську» (1968). Ще до цієї публікації молода авторка надсилала до редакції «Літературної України» своє оповідання, однак через хвилювання не вказала свого імені й по батькові, тільки ініціали. Письменник Євген Гуцало, який тоді працював у цій газеті, надіслав схвальний відгук і зробив цікаве зауваження: «З Вашого підпису не можу зрозуміти, жінка Ви, чи, може, чоловік, але з того, як пишете, таки, мабуть, чоловік...»

Як письменниця Ніна Бічуя одразу виявила себе дуже яскраво. Її перу належать книги: «Дрогобицький звіздар», яку редагував Євген Гуцало, – про українського філософа, астронома, астролога, першого українського доктора медицини Середньовіччя Юрія Котермака; «Біла віла» – про Лесю Українку, «Повісті», «Квітень у човні»,  «Родовід», «Бенефіс», «Десять слів поета». 

Для дітей вона написала чудові повісті «Шпага Славка Беркути», «Звичайний шкільний тиждень», «Яблуня і зернятко».

«Її проза буквально приголомшила мене: журналістка, про яку я ніколи нічого не чув і її авторських спроб не читав, запропонувала жмут історичних оповідей. Стиль її творів був достоту такий, як вона сама... не цяцькований, а позначений високим артистизмом, стрімким летом авторської уяви, вишуканістю й шляхетністю, відбивав внутрішню сутність авторки», – зазначав Роман Іваничук.

Вишуканість мови автора і героїв книг – важлива ознака художніх творів Ніни Бічуї. За світосприйманням вона – урбаністка: героями її творів є міські жителі, події відбуваються в місті. Словниковий запас героїв письменниці заворожує і ненав’язливо спонукає рідною мовою користуватися як мистецтвом. Твори Ніни Бічуї перекладено багатьма мовами світу. У рамках важливої для ювілейного Форуму видавців теми «Жінка у світі, що змінюється» було обрано двадцять найдостойніших мисткинь, серед яких і Ніну Бічую. Письменниця чи не єдина з-поміж українок має честь носити Орден Усмішки. Це міжнародна нагорода, яку присуджують митцям діти.

Перекладає Ніна Бічуя з польської мови, пише історичну прозу, в художніх творах торкається теми театру.