Гуманіст і демократ, котрий понад усе цінував особисту і професійну незалежність

14 серпня виповнюється 155 років від дня народження англійського письменника Джона Голсуорсі (1867 – 1933), який за життя був удостоєний всіх мислимих літературних нагород ХХ століття, включаючи Нобелівську премію (1932), а також почесних ступенів десятка кращих університетів Англії та Шотландії. Сам письменник вважав, що найкращий шлях до серця читача – «представляти життя таким, яким його бачиш, з усією щирістю і досконалістю, на які здатний».

Джон Голсуорсі народився в містечку Кумі (графство Суррей) в заможній родині. Єдиний син процвітаючого юриста, він отримав освіту в аристократичному коледжі Герроу і Оксфордському університеті.

Ставши в 1890 р. адвокатом, Джон Голсуорсі так і не зайнявся юридичною практикою. Він волів подорожувати (здійснив кругосвітню подорож для поглиблення знань в морському праві) і читати. Рішення стати письменником прийшло до нього відносно пізно – у 28 років. Воно виникло під впливом Ади Голсуорсі, дружини його двоюрідного брата Артура, з якою у Джона почали складатися романтичні стосунки. У 1897 р. Голсуорсі під псевдонімом Джон Сінджон випускає книгу – збірку оповідань «Чотири вітри».

Дебют був успішним, і через рік з’являється перший роман письменника «Джосклін», другий – «Вілла Рубейн» – вийшов в 1900 році. А ще через рік друкується збірка оповідань, де вперше була згадка про сім’ю Форсайтів, яку він увічнить в книгах пізнішого періоду. Перший роман, який Голсуорсі випустив під своїм справжнім ім’ям в 1904 р., називався «Острів фарисеїв». Над ним письменник трудився протягом трьох років, ретельно шліфуючи кожну главу.

Після смерті батька в 1904 р. Голсуорсі отримав непоганий стан, що забезпечило йому матеріальну незалежність. Ада переїхала до нього, через рік закінчився її шлюборозлучний процес, і молоді люди одружилися. Можливість жити разом, не ховаючись, не криючись, після дев’яти років різкого осуду і засудження з боку рідних і друзів, надихнула Голсуорсі на роман «Власник», який був закінчений в 1906 році. Цей роман – вершина творчості Голсуорсі. Він став першим томом трилогії «Саги про Форсайтів».

До Форсайтів письменник не повертався аж до кінця Першої світової війни. Але за цей час він написав ще три романи: «Садиба», «Братство» і «Патриція».

Активно займаючись громадською діяльністю, Голсуорсі витрачав половину своїх доходів на благодійність, виступав за соціальні реформи. Вже смертельно хворий письменник розпорядився, щоб його Нобелівська премія була передана до ПЕН-клубу – міжнародної письменницької організації.  І в той же час Голсуорсі відмовився в 1917 р. від лицарського звання, вважаючи, що письменники і реформатори приймати титули не повинні.

У 1919 р. письменник знову повернувся до сім’ї Форсайтів, виходить друга частина трилогії саги «У петлі», а в наступному році третя – «Здається внайми». Однотомник «Сага про Форсайтів», виданий в 1922 р., мав колосальний успіх.

Другу трилогію про Форсайтів під назвою «Сучасна комедія» письменник закінчив у 1928 році. Тоді ж він почав роботу і над своєю останньою трилогією. Ділячись своїми планами, він писав своєму другові французькому письменникові Андре Шеврійону: «Я почав писати про іншу сім’ю, Чаруеллах, що представляють більше старий тип сім’ї, з великим почуттям традицій і боргу, ніж Форсайти. Я вже закінчив один роман і сподіваюся, якщо пощастить, написати про них трилогію».

Трилогія «Кінець глави», куди увійшли романи «Дівчина чекає», «Пустеля в цвіту», «На інший берег», була видана Адою Голсуорсі в 1933 р. вже після смерті письменника.