понеділок, 14 листопада 2022 р.

Книга Валентини Малишко про батька звучить як спокута, спомин і сповідь

14 листопада виповнюється 110 років з дня народження Андрія Малишка, українського поета, публіциста, перекладача, літературного критика.

Якщо хто й не знає його поезії, то вона ллється до кожного українця піснею. «Пісня про рушник», звісно, найголовніша, вже стала легендою, увійшла до "золотого фонду", побувала у космосі і підкорила всі континенти.

На слова Андрія Малишка написано понад сто пiсень композиторами Олександром Бiлашем, Платоном та Георгiєм Майбородами, Львом Ревуцьким та iншими. Це пісні – «Ми пiдем, де трави похилi», «Учителька», «Київський вальс», «Стежина», «Цвiтуть осiннi тихi небеса», вони уже стали народними, принесли їх автору заслужену славу.

В день ювілею Андрія Малишка працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ хочуть згадати про нього словами його єдиної доньки Валентини, яка присвятила батькові книгу спогадів «Тату, я люблю тебе: Пережите».

«Батькові багато було дано від Бога. Якби він не став поетом, він міг би стати характерним актором – частенько грав у житті. Дехто ще пам’ятає кумедний випадок на одному із письменницьких з’їздів. Батько прийшов нещасний, зіщулений, таке собі хворе створіння з паличкою. Надійшов час його виступу. Він виступив, як завжди, блискуче, розігнувся, голос його став дзвінким і молодечим. Захопившись, під шалені оплески, він закінчив виступ, як хлопчисько, збіг зі сцени, а палицю… забув біля трибуни. Отакий він був актор…

Якби батько не став поетом, він міг би стати добрим співаком, бо голос мав оксамитовий, розкішного тембру баритон. Дуже гарно вони співали з бабусею Ївгою українські пісні.

Якби він не став поетом, то міг би стати композитором, частенько сам підбирав мелодії до своїх текстів».

Хоча й не зовсім були прості стосунки між батьком і донькою, але за батька вона пише в цій книзі щиро, з любов’ю, з гіркотою втрати, адже він помер надто рано: «Ти пішов у страшну чорну дорогу таким молодим…».

«Був у мене батько… А тепер – невеликий квітничок і пам’ятник, де батько такий молодий і гарний. Можна підійти ближче, сісти на лаву і довго вдивлятися в його обличчя.

Я багата жінка… Батько не любив писати листи. А в мене є близько трьох десятків батькових воєнних листів до мами і особисто до мене».

Цікаві, сумні і веселі, щирі і зворушливі… різні життєві ситуації написані з гордістю і болем, любов’ю і повагою, а ще переплетені листами батька та віршами доньки, також поетеси. Запрошуємо познайомитись з цією непересічною книгою, яка звучить як спокута, спомин і сповідь.

Немає коментарів:

Дописати коментар