14 листопада виповнюється 110 років з дня народження Андрія Малишка, українського поета, публіциста, перекладача, літературного критика.
Якщо хто й не знає його
поезії, то вона ллється до кожного українця піснею. «Пісня про рушник», звісно,
найголовніша, вже стала легендою, увійшла до "золотого фонду", побувала у космосі і підкорила всі континенти.
На слова Андрія Малишка
написано понад сто пiсень композиторами Олександром Бiлашем, Платоном та Георгiєм Майбородами, Львом Ревуцьким та iншими. Це пісні – «Ми пiдем, де трави
похилi», «Учителька», «Київський вальс», «Стежина», «Цвiтуть осiннi тихi
небеса», вони уже стали народними, принесли їх автору заслужену славу.
В день ювілею Андрія Малишка працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ
хочуть згадати про нього словами його єдиної доньки Валентини, яка присвятила
батькові книгу спогадів «Тату, я люблю тебе: Пережите».
«Батькові багато було
дано від Бога. Якби він не став поетом, він міг би стати характерним актором –
частенько грав у житті. Дехто ще пам’ятає кумедний випадок на одному із
письменницьких з’їздів. Батько прийшов нещасний, зіщулений, таке собі хворе
створіння з паличкою. Надійшов час його виступу. Він виступив, як завжди,
блискуче, розігнувся, голос його став дзвінким і молодечим. Захопившись, під
шалені оплески, він закінчив виступ, як хлопчисько, збіг зі сцени, а
палицю… забув біля трибуни. Отакий він був актор…
Якби батько не став
поетом, він міг би стати добрим співаком, бо голос мав оксамитовий, розкішного
тембру баритон. Дуже гарно вони співали з бабусею Ївгою українські пісні.
Якби він не став
поетом, то міг би стати композитором, частенько сам підбирав мелодії до своїх текстів».
Хоча й не зовсім були
прості стосунки між батьком і донькою, але за батька вона пише в цій книзі
щиро, з любов’ю, з гіркотою втрати, адже він помер надто рано: «Ти пішов у
страшну чорну дорогу таким молодим…».
«Був у мене батько… А
тепер – невеликий квітничок і пам’ятник, де батько такий молодий і гарний.
Можна підійти ближче, сісти на лаву і довго вдивлятися в його обличчя.
Я багата жінка… Батько
не любив писати листи. А в мене є близько трьох десятків батькових воєнних
листів до мами і особисто до мене».
Цікаві, сумні і веселі, щирі і зворушливі… різні життєві ситуації написані з гордістю і болем, любов’ю і повагою, а ще переплетені листами батька та віршами доньки, також поетеси. Запрошуємо познайомитись з цією непересічною книгою, яка звучить як спокута, спомин і сповідь.
Немає коментарів:
Дописати коментар