Вірш «Україні» був написаний більше двадцяти років тому Володимиром Михайловичем Писаренком (1940 – 2014), журналістом, поетом з Великобагачанщини, членом Національної спілки журналістів України, членом Полтавської спілки літераторів, автором п’ятьох збірок.
Хочеться, щоб він
ознаменував сьогоднішнє свято - День Гідності та Свободи, бо передає біль і
гордість за нашу рідну країну та звучить як ніколи актуально.
Їх багато було.
Їх ще є і ще буде немало,
Тих, що смерті хотіли
твоєї колись і тепер.
Що хотіли тебе
на коліна поставити, мамо.
І у серце гаряче
свинцем розстріляти тебе.
Тільки ти не скорилася
чорним розбійницьким ордам
Не схилилась, впокорена,
до ворожих запилених ніг.
Встав народ-богатир,
волелюбний, сміливий і гордий,
І в кривавій борні
Материнську свободу зберіг.
Їх багато було,
що синів твоїх, гордість і славу,
Гнали в шахти Сибіру,
на Колиму, в Магадан.
Пам’ятають про це у Тернополі,
Львові, Полтаві.
Де їх могили?
Лиш сосни шумлять і бур’ян.
Рідну мову твою
так хотіли вони розтоптати,
Щоб не чути було її
в селах, містах, хуторах.
Майже в кожному місті
є маленькі свої Куропати,
Майже в кожній сім’ї
біль горить від неміряних втрат.
Та не з каменю ми
В наших жилах кров – не водиця.
Серця в нас гарячі.
І дужий потиск руки.
Наша рідна матусе,
ми ще будем тобою гордиться,
Ми ще славу твою
пронесем крізь тривожні віки.
В нас не зламна віра.
І надія іще не погасла.
Ми йдемо
і упевнено будемо йти до мети.
Україно моя!
Незалежна
блакитна,
прекрасна!
Від тебе ріднішої
в світі ніде не знайти!
Немає коментарів:
Дописати коментар