Найвідоміший роман Курта Воннегута «Бойня номер п'ять» написаний на основі власних переживань

11 листопада виповнюється 100 років з дня народження одного з найбільш значних американських письменників XX століття Курта Воннеґута. В його творчому доробку 14 романів, більше 50 оповідань, декілька збірок ессе і публіцистики, п’єси і сценарії.

Не вщухають суперечки щодо того, до якого жанру чи виду літератури слід зарахувати його твори: до наукової фантастики, «чорного гумору», неоавангардизму чи сатири. Сам письменник стверджує, що його книги виросли з традиції Арістофана, Рабле, Свіфта й інших майстрів сатири, а зі співвітчизників йому особливо близький Марк Твен.

Дебютував Воннеґут романом «Механічне піаніно» (1952), в якому в дусі фантастики і гротеску іронізує над негативними наслідками технічного прогресу, масовою автоматизацією, зображуючи суспільство майбутнього, кероване вченою елітою з допомогою величезного комп'ютера.

Зростання його майстерності помітне у романі «Колиска для кішки» (1963).

 А слави Воннеґут зажив після появи всесвітньо відомого роману «Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей» (1969). Одразу ж після виходу твір був перекладений майже півтора десятком мов. У ньому дуже відчутні автобіографічні мотиви, зокрема, дався взнаки гіркий воєнний досвід письменника.

На початку Другої світової війни Курта Воннегута призвали в армію, він потрапив в полон до німців. Особливо гострі враження письменник отримав під час бомбардування Дрездена союзними військами, коли йому довелося розбирати міські завали і витягати з-під уламків житлових будинків тисячі трупів.

Головний герой — Біллі Пілігрим, недоладний, дещо дивакуватий, наївний, відкриває в собі хист переноситися в часі та просторі: він мандрує то в епоху війни 1944—1945 pоків, то в повоєнну Америку, з допомогою літаючих тарілок прибуває на планету Тральфамадор. У романі створюється не лише химерне переплетення часових планів, підпорядковане, проте, своїй внутрішній логіці, а й різні виміри, різні шкали цінностей: земна та планетарна. Це дає можливість наситити роман глибоким соціальним і філософським змістом, перетворити його у пристрасний виступ проти війни та мілітаризму.

У наступних романах Воннеґута, таких, як «Сніданок для чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку» (1973), «Балаган, або Кінець самотності» (1976), «Тюремна пташка» (1979), за жартівливим тоном і парадоксальними ситуаціями відчувається заклопотаність художника долею особистості в сучасному урбанізованому і дегуманізованому суспільстві. Небезпека гонки озброєнь — одна з центральних тем роману «Меткий Дік» (1982): вибух нейтронної бомби знищив американське місто зі 100-тисячним населенням. У романі «Галапагос» (1985) міститься попередження щодо однобокого розвитку цивілізації, коли моральні критерії явно відстають від накопичених знань. У ньому змальований якийсь архіпелаг, на якому збереглася певна община істот, наївних і простакуватих, майже позбавлених людських якостей.

Друга половина 80-х pоків для Воннеґута була ознаменована виходом таких його романів, як «Мама Ніч» (1986), «Синя борода» (1987), «Фокус-покус» (1990). Однією із найпомітніших подій в американській літературі кінця XX ст. став вихід друком його роману «Часотрус» (1998), який Воннеґут назвав своїм «романом-мемуаром», і який став, за словами письменника, його останньою роботою в жанрі прози, своєрідним підсумком творчої діяльності. У романі поєдналися всі ознаки неповторного стилю Воннеґута — вишуканість і химерність викладу, точний і жорсткий сарказм і рідкісний, ідеальний сплав змісту та форми. Після виходу цього роману Воннеґут заявив, що пориває з літературою, оскільки хоче стати художником.