В рамках міні-проєкту «Славу краю роблять люди» в бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ провели вечір-спогад «Роки болю і надій Петра Ротача», на якому вшановували відомого поета, прозаїка, літературознавця, публіциста, педагога, краєзнавця. Той край, де 24 січня 100 років тому він народився, колись належав до Полтавщини. Це хутір Каленівщина поблизу села Слобідки-Новицької Роменського повіту, тепер – це Чернігівщина.
З дитинства, коли батько
часто вечорами читав дітям, хлопець поніс у життя незгасну любов до книги, до
Шевченкового «Кобзаря». Потім був усіяний тернами, помережений болючими
стресами драматичний життєвий шлях. Розкуркулення, страхітливий 1933 рік в
пограбованій хутірській хаті, поневіряння на заробітках на Донбасі, невільнича
юність в Саксонії і тяжка праця в умовах, як в справжньому концтаборі.
Після повернення на рідну
землю нелегко було носити Петрові Петровичу клеймо сина куркуля, остарбайтера,
націоналіста. Нелегко було йому та його родині, але він не змінив своїх
переконань, не став на шлях пристосуванства й підлабузництва.
Про нелегку долю Петра Петровича Ротача в рамках проєкту «Земляки» знято фільм. Присутні мали
можливість не тільки його переглянути, але й поспілкуватися з автором та
режисером Інною Снарською. Вона розповіла про роботу над фільмом, про зустрічі
з рідними краєзнавця – дружиною Аллою
Олександрівною та сином Олександром, бо на час зйомки фільму Петра Петровича
уже не було в живих.
Фільм, як і всі роботи
пані Інни, дуже змістовний, з чудово підібраною музикою та ліричними відступами
з поезією Ротача. Ще одна вдала подорож в долю людини.
Все життя Петру Петровичу
було заборонено друкувати свої твори, бо не хотів прислуговуватися КДБ. Приховане
переслідування, щомісячні допити, а потім привселюдне шельмування. Це було в
1970 році, коли 16 січня опублікували в «Зорі Полтавщини» велику статтю
«Чортополох», в якій було вилито купу бруду і несправедливої критики на Петра
Петровича і зроблено категоричний висновок: художнім творам, літературознавчій
прозі Петра Ротача, який «маскує своє націоналістичне обличчя, не місце в
радянській пресі, покликаній нести в маси сяйво ленінських ідей».
Справжній розквіт і
свобода творчості приходять у кінці 80-их років, тоді нарешті Петро Ротач відчув полегкість, а його твори почали виходити в світ. Спочатку вірші в
журналах «Всесвіт» та «Київ», а потім одна за одною 20 книг.
Після виходу на пенсію в
1985 році Петро Петрович цілковито віддався літературній праці. Найвагоміший
період творчості Петра Ротача – це роки незалежності України. Його книги
«Світло рідної хати» (1989), «Біля гнізда соловейка» (1993), «Іван
Котляревський у листуванні» (1994), «Колоски з літературної ниви» (1993), «Грудочка
любимої землі: Василь Симоненко і Полтавщина» (1995), «Розвіяні по чужині:
полтавці на еміграції» (1998), «Талалаївські етюди» (2001), «Рядки за рядками,
літа за літами» (2005) – це крихта до крихти зібрані й осмислені факти, імена,
постаті, твори різних епох.
Головним об'єктом
наукових зацікавлень письменника завжди був Тарас Шевченко. Петро Петрович усе
життя збирав картотеку відомостей, пов'язаних із перебуванням Тараса
Григоровича на Полтавщині, з колом його побратимів, знайомих, дослідників,
шанувальників творчості Кобзаря, митців, які увічнили його образ у своїх
творах. Тож завдяки йому маємо унікальну двотомну працю «Полтавська
Шевченкіана». За життя Петро Петрович побачив вихід в світ першого тому, а вже
другий том був опублікований після відходу його в засвіти.
Розпочату роботу над
«Літературною Полтавщиною» закінчив син Олександр, видавши чудове трьох томне
видання уже в 2020 році.
Інформація про вишивальницю Зою Коваленко є в «Полтавській Шевченкіані», вона зустрічалась з Петром Петровичем і надавала інформацію про себе. Зараз вона часто поетичні рядки з його творів використовує на своїх вишивках.
Чергову роботу вона вишила для військового із закличним девізом: «За світлий день тризуба золотого!». Доведеться Зої Дмитрівні зробити ще одну роботу, бо вже готову вона подарувала Олесі Чайці, щоб та передала військовим.
Олеся Чайка на заході виконала пісню
про козака Мамая, яку любить виконувати під час виступів на фронті.
Немає коментарів:
Дописати коментар