30 січня виповнюється 60 років з дня народження Бориса Гуменюка – українського поета, прозаїка, художника, військовослужбовця. Як відомо, 27 грудня 2022 року він вийшов на зв’язок під Кліщіївкою і з того часу вважається зниклим безвісти.
Борис Гуменюк народився
1965 року в селі Острів на Тернопільщині. Після закінчення десятирічки працював
на виробництві в Тернополі, у 1990 році перебрався до Києва, де вийшла його перша
поетична збірка «Спосіб захисту» (1993). Через участь в українському русі
спротиву (зокрема був одним із керівників тернопільського «Меморіалу») протягом 1997–1999 рр. перебував в ув'язненні, внаслідок чого постав роман «Лукʼянівка»
(2005). Був одним із координаторів проєкту «Інша література», який мав на меті
представляти альтернативну сучасну українську літературу. У рамках цього проєкту
Гуменюк видав роман «Острів» (2007) і повість «Та, що прибула з неба» (2009).
З початком російсько-української війни письменник йде на фронт і там пише вірші та короткі прозові тексти. Відтак 2014 року з’являється поетична збірка «Вірші з війни», а 2016 року – збірка прози «Блокпост».
Книга Бориса Гуменюка «Блокпост» є у фонді бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.
У 2018 році виходить двотомник письменника, де
у розширених та доопрацьованих версіях він подав свою поезію («Вірші з війни»)
та прозу («100 новел про війну»).
У своїх творах письменник
описує події, у яких він брав безпосередню участь. Він був активним учасником Євромайдану. 30
листопада 2013 року був серед тих, котрі зібралися на Михайлівській площі в Києві. Наступного дня серед перших був побитий «Беркутом» у Будинку
письменників та згодом 19 січня і 18 лютого на вулиці Грушевського. 13 березня
2014 року поставив свій підпис під «Заявою від діячів культури України до
творчої спільноти світу» у зв’язку із російською агресією в Україні.
Символічно 22 червня 2014 року почалася фронтова історія Бориса Гуменюка. Правда, у військкомат прийшов ще у березні, коли було окупувано Крим. Втім почув, що тих, кому за 45 років, у військо не беруть, тому вирішив, що час формувати власний загін. Коли почув про численні втрати серед українських бійців під Волновахою – сів за кермо своєї машини і відправився в зону бойових дій на схід України. Там приєднався до спецбатальйону МВС України «Азов». З кінця липня 2014-го – заступник командира батальйону «ОУН». 1 серпня 2015 року на установчому з’їзді обраний Головою УВО (Українська Військова Організація). З 24 лютого – боєць територіальної оборони Києва. З травня – оператор Javelin окремого розвідувального батальйону батареї протитанкових керованих ракет Збройних Сил України. Побратими сприймали його, як військового і довго ніхто й не здогадувався про те, що зі зброєю в руках Україну захищає поет.
Двадцять один рік Борис Гуменюк не писав поезію. А з першого дня на війні почав писати вірші: вивільнятися від пережитих емоцій допомагали написані на планшеті рядки. «Війна змінює свідомість, це стан афекту, в якому ти перебуваєш перманентно і майже постійно. Перший раз приїхав на війну, перший раз взяв зброю, перший раз вистрілив у людину, перший раз вистрілили в тебе, перший раз побачив загибель людини, поранену людину, без кінцівки. Все це треба було написати. Це було дуже гостро все.. Я старався чесно це робити, нічого не видумувати...», – говорив Борис Гуменюк.
Немає коментарів:
Дописати коментар