Сміх крізь сльози Олександра Ковіньки

Для користувачів бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ в рамках міні-проєкту «Славу краю роблять люди» було проведено літературний вечір «Сміх крізь сльози Олександра Ковіньки», який присвятили 125-річчю з дня народження українського письменника-гумориста, нашого земляка.

Олександр Іванович народився в селі Плоске Решетилівського району на Полтавщині в родині селянина-бідняка, яка мала 18 дітей. Тому вже з 12 років хлопець пішов працювати в найми. В період УНР і визвольних змагань пережив чимало перипетій: воював в повстанському загоні, в українському війську Симона Петлюри, потрапив у полон до денікінців.

Після повернення з табору біля Познані працював в хаті-читальні, був секретарем сільради. У Полтаві працював в міліції, інструктором-лектором, заочно закінчив Полтавський інститут народної освіти.

Ковіньчин сміх започаткувався з самого народження, бо «характер такий смішний удався», як стверджував гуморист. А вже коли в 1926 році він отримав схвальний відгук на першу гумореску «Містки та доріженьки» від самого Остапа Вишні, то його оповідки стали регулярними на сторінках газет і журналів.

З 1928 року він став працювати штатним газетярем, фейлетоністом.

Твори Ковіньки були дотепні, задеркувато-їдкі, викривально-сатиричні та особливо допікали більшовицьким керманичам. Тому гумориста безпідставно звинуватили в буржуазному націоналізмі і йому більше як 20 років довелося страждати в засланні.

Олександр Іванович в Магаданській області працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на золотих копальнях. Обмороження, цинга, випадіння зубів, втрата волосся, загроза ампутації ніг, а ще заборона переписки з рідними – такі тяжкі випробовування випали на долю Ковіньки. Коли його запитували: «Як удалося вижити на тій пекельній каторзі?», то він посміхаючись відповідав: «Гени гумору мене врятували. Як не гірко було, а я сміхом та дотепним словом підтримував себе, своїх однотабірників і навіть суворих енкавеесівців».

Під час хрущовської відлиги Олександр Іванович був повністю реабілітований і повернувся до рідної Полтави. Він був відновлений у рядах СПУ та повністю поринув у літературну роботу, активно включився в суспільне життя.

Гуморист опублікував понад 30 книг сатири й гумору та постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень». Він не цурався їздити по селах, із задоволенням спілкувався з читачами та шанувальниками таланту, його радо і щиро зустрічали, разом із ним сміялись, просили прочитати гумореску, а був він в цьому неповторним майстром.

За словами Олександра Ковіньки, «народ – його улюблений письменник. Таких сюжетів, конфліктів, персонажів, ситуацій і образів, які знайдеш у народі не запропонує жодна книга, жоден, письменник, жодна література світу». Любов’ю гумористу віддячив і народ, це стало його найвищою нагородою, бо окрім премії імені Остапа Вишні Ковінька інших не мав.