Досвід мандрів у творах Юрія Покальчука

24 січня виповнюється 85 років від дня народження в місті Кременець (Тернопільщина) видатного українського письменника, перекладача, музиканта, науковця та громадського діяча Юрія Покальчука (1941 – 2008), який також відомий під псевдонімом Пако.

Він був людиною неймовірної енергії, знав від 11 до 13 мов (дані різняться, бо деякі він знав досконало, а іншими міг спілкуватися). Окрім європейських, він володів хінді, урду, індонезійською та навіть трохи розумів суахілі. Це дозволяло йому подорожувати світом (відвідав 38 країн) і перекладати твори безпосередньо з оригіналів, що для радянської України було рідкістю.

Юрій Покальчук вважав, що письменник має бути громадянином світу. А відвідуючи інші країни, він завжди підкреслював свою українську ідентичність, ставши символом сучасної, відкритої світові української культури. Його подорожі – це не просто туризм, а спосіб пізнання світу через екстремальні умови, знайомства з маргіналами та занурення в чужі культури.

Працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ підготували цікавий матеріал про твори письменника, де він описав свій досвід мандрів.

Роман «Гіпнотичні джунглі» (або «Паморочливий запах джунглів») – це, мабуть, найвідоміший «екзотичний» твір автора. У ньому поєднано реальні враження від поїздок до Південно-Східної Азії та Латинської Америки.

Цікаво, що під час цих подорожей неодноразово потрапляв у небезпечні ситуації. Наприклад, у Нікарагуа він зустрічався з лідерами революції, а в Болівії досліджував місця, де загинув Че Гевара.

Його проза «Гіпнотичні джунглі» багато в чому базується на реальних відчуттях людини, яка бачила екзотичний світ на власні очі, а не через екран телевізора. Автор описує джунглі не як декорацію, а як живу, небезпечну істоту. У творі багато психологізму, описів дивних звичаїв, зустрічей із повстанцями та роздумів про те, як людина змінюється далеко від цивілізації.

«Таксі-блюз» – це збірка оповідань, багато з яких мають автобіографічний характер. Письменник описує життя в еміграції та постійні переїзди. Зокрема, є яскраві епізоди про Париж – місто, яке Покальчук знав як свої п’ять пальців. Він писав про «непарадний» Париж: маленькі кав’ярні, джазові клуби, вуличних музикантів та життя інтелектуалів-бродяг.

Повість «На березі океану», що увійшла до пізніх збірок,  натхненна  поїздками автора до Латинської Америки (Нікарагуа, Куба, Бразилія). Покальчук був захоплений магічним реалізмом цього регіону, і це відчувається в його описах океану, спеки та особливого світосприйняття місцевих жителів.

У романі «Заборонені ігри» дуже багато географічних локацій, які відвідав сам автор. Герої постійно переміщуються між Україною та Європою. Це відображення стилю життя самого Покальчука – людини, яка ніде не пускала коріння надовго.

Особливість «подорожніх» творів Покальчука в тому, що він ніколи не писав про готелі. Його цікавили «низи»: трущоби, порти, закинуті села, розмови з рибалками чи вуличними торговцями.

Ще Покальчук майстерно описував звуки та запахи. Читач буквально відчуваєте запах гнилого листя в джунглях або присмак дешевого вина в паризькому барі.

Для Юрія Покальчука дорога була способом втекти від буденності та «зашореності». Він вважав, що тільки в дорозі людина стає справжньою. «Мандри – це єдина можливість відчути, що світ великий, а ти в ньому – вільний», – часто повторював він у інтерв'ю.

Тож запрошуємо почитати твори письменника, щоб відчути ту атмосферу, ті враження, які пережив невтомний мандрівник та чудовий оповідач Юрій Покальчук.