«Заповіт» – генетичний код української нації

В тяжкі моменти свого життя кожна людина подумки звертається до найдорожчих. Для нашого Кобзаря, Генія і Пророка Тараса Григоровича Шевченка найдорожчим був український народ. Тому, коли він тяжко захворів, його звернення про поховання у віршованій формі було написане саме до свого народу.

І навіть сьогодні, в день 180-ої річниці написання «Заповіту», працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ хочуть нагадати, що це не просто вірш, а духовний орієнтир, що спонукає українців до боротьби за власну долю та побудову вільної, незалежної країни.

Гостюючи на Переяславщині у поміщика Самойлова, Тарас Григорович застудився і тяжко захворів. Запалення легенів на той час було важкою хворобою і, побоюючись гіршого, поета відправляють в Переяслав до Козачковського. Лікар зробив усе необхідне, але тяжкий перебіг хвороби навіював 31-річному Шевченку невеселі думки. Так не хотілось полишати життя в такому молодому віці.

Долаючи нелюдські зусилля, поет підвівся і ослаблою рукою перед запаленою свічкою вивів на папері свої, як він думав, останні слова. Хоча Шевченко написав ці рядки в часи глибокої безвиході, але вони позбавлені жалю до себе. Бо він, подорожуючи Полтавщиною і Київщиною, побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, побачив стражденне життя народу і зробив висновок, що настала пора вставати й рвати кайдани.

Так поетів заповіт із особистого прохання перетворився на заклик до національно-визвольної боротьби. Вірш активно поширювався у рукописних списках серед української інтелігенції. Цікаво, що сам поет не називав вірш, він мав різні назви: «Думка», «Остання воля», а загальновідома назва «Заповіт» з’явилася як редакційна у виданні «Кобзаря» 1867 року.

Слід також згадати, що у 70-х роках ХІХ століття на павленківській «парубоцькій громаді» саме полтавські семінаристи вперше виконали шевченківський «Заповіт», хвилюючу музику до якого написав наш земляк Гордій Гладкий. А потім «Заповіт» підхопили всі міста і села України.

Рядки «...і вражою злою кров’ю волю окропіте» у XXI столітті звучать так само гостро, як і в XIX. Шевченко розумів природу імперського гніту і прямо вказував, що справжня свобода часто потребує найвищої ціни та рішучої відсічі агресору. Шевченко не просто закликав до повстання, він мріяв про побудову демократичного, вільного суспільства. Найважливіше завдання у наш непростий час – не лише перемогти у війні, а й збудувати державу, де панує справедливість і «незле тихе слово». «Заповіт» допомагає нам усвідомити себе як єдиний народ, що має свою землю, історію та право на майбутнє. Він є нашим головним культурним маніфестом, який пояснює світу, за що саме ми боремося.