Інформхвилинка
Війна змінила наше життя, змінилося воно і в киянки Тамари Анатоліївни Дуди. До 2014 року вона була представницею міцного київського середнього класу, заробляла перекладами. А коли перші поранені почали надходити у шпиталь влітку 2014-го, вона перетворилася з цивільної людини у волонтерку.
Пані Тамара ще з
молодості писала вірші, тексти до пісень, але більше для себе, у шухляду. А в час
війни зрозуміла: «Те, що ми бачимо і переживаємо, – це наука на все життя.
Осмислювала це все, поки не вирішила написати». І не просто написала, а за
досить короткий час стала популярною українською письменницею – Тамарою Горіха Зерня, авторкою трьох романів: «Доця», «Принцип втручання», «Шептуха»,
лауреаткою Національної премії України імені Тараса Шевченка за знамениту
«Доцю», отримала уже багато престижних премій, стала знаменитою не тільки в
Україні, але й за її межами.
«Війна не є головним
героєм книг, – стверджує письменниця. – Вони написані не про війну, а про людей,
які опинилися в складних обставинах, в умовах тиску випробувань. В яких
ламається і гартується психіка. В яких людина змінюється».
Роман «Доця» – книга про
початок війни, описаний очима людини, яка живе у Донецьку, а потім – на
окупованій території. Готуючись до написання книги, авторка спілкувалася з
прототипом своєї героїні, їздила до неї на довгі розмови. Потім почала
вишуковувати вимушених переселенців, вихідців із Донеччини та Луганщини.
Випитувала до деталей про пережите, намагалася нічому не давати власної оцінки,
а просто запам’ятовувати, записувати. Велика частина
біографії і пригод Доці – це історія живої людини, Наталі з позивним «Ельф». В
принципі, кожен герой цієї книги має за спиною живого прототипа.
Роман «Принцип втручання»
за жанром – детектив. Головна героїня втратила на російсько-українській війні
чоловіка і єдиною розрадою для неї стала робота. На прохання знайомої вона
вирушає у місто свого дитинства на Черкащину, де і розгортаються основні
сюжетні лінії.
В романі «Шептуха» зображено
село на прикордонні Сумщини, сьогодні воно під обстрілами, його стирають з
лиця землі щоденно. До війни це село стало прихистком для головної герої, яка
втекла у бабину хату, щоб розібратися в своєму житті. Але з початком
повномасштабного вторгнення саме її хата, та й вона сама стала центром згуртування жителів всього села, бо
місцеві вважають її наступницею баби-відьми, кличуть Шептушкою.
Тамара Горіха Зерня дуже
сподівається на те, що колись з часом зможе написати на реальних подіях книгу
про перемогу і про відбудову України, про повернення на окуповані території.
«Можливо, будемо писати про те, як Україна розширила свої горизонти, що тепер
робити з новонадбаними землями, з якими поки що ми взагалі не знаємо, що робити
що і що далі з цього буде», – зазначила письменниця в одному із інтерв’ю.
У фонді бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ є всі три книги Тамари Горіха Зерня. Запрошуємо познайомитись з її творчістю, адже це письменниця, яка змогла перетворити біль війни на мистецтво. Її твори – важливий документ епохи та водночас захопливе читання. Вони вчать нас не бути байдужими, захищати своє, бо як зазначила авторка в романі «Доця»: «У нас не було вибору, чи воювати. У нас був вибір, як саме ми це будемо робити».
Немає коментарів:
Дописати коментар