Вихована на почуттях милосердя та допомоги нужденним

14 червня виповнюється 210 років від дня народження американської письменниці Гаррієт Бічер-Стоу. Ця тендітна жінка – донька священника, вчителька, мати сімох дітей – на перший погляд нічим не відрізнялася від американських домогосподарок середини ХІХ століття. Нічим, крім, хіба що, загостреного відчуття справедливості та сміливості чинити так, як підказує серце. Вихована на принципах милосердя та взаємодопомоги, вона дотримувалася їх протягом усього життя. Працівники бібліотеки-філіалу №7 підготували інформацію про одну з найвизначніших жінок свого часу, яка примусила сучасників переглянути загальноприйняті уявлення про рівність та справедливість.

Гаррієт Елізабет Бічер народилась 1811 року в місті Лічфілд у Новій Англії, в родині священика, тож не дивно, що поняття справедливості й рівності були закладені у свідомості дівчинки з дитинства. У Гаррієт було дванадцять братів та сестер. П’ятеро братів стали священиками, а старша сестра відкрила школу для дівчаток. У цій школі вчилася й Гаррієт, а у вісімнадцять років стала вчителькою. З дитинства привчена до покірливості та смиренності, дівчина аж ніяк не справляла враження бунтарки. Але вона володіла цінною рисою – ніколи не відступала від своїх переконань та завжди доводила почату справу до кінця.

З братом Генрі Ворд Бічером

1832 року родина переїхала до міста Цинциннаті, розташованого на березі річки Огайо, яка була кордоном між Північними штатами, де рабство було скасоване, та Південними, де тисячі рабів тяжко працювали на плантаціях, гинули під нагайками та продавалися на рівні з іншим “рухомим майном”.

Вражена жорстокістю, вихована на поняттях милосердя та допомоги нужденним, дівчина почала  переховувати у своєму будинку рабів-утікачів, рятувати їх від переслідувань, вчити їхніх дітей.

Через чотири роки дівчина вийшла заміж за бідного священника Кельвіна Стоу. Розриваючись між кухнею та дитячою кімнатою, у безперервному клопоті, для того, аби заробити кілька доларів, вона почала писати нариси до журналів, аби допомогти чоловікові утримувати сім’ю. На її подив, матеріали почали охоче брати до друку, і це допомагало зводити кінці з кінцями.

1850 року у США прийняли закон про рабів-утікачів, який примушував повертати рабів, котрі утекли до Північних штатів, власникам. Охоплена гнівом, Бічер-Стоу взялася писати роман «Хатина дядька Тома», не маючи змоги боротися у інший спосіб.

Вона писала швидко, адже події роману не треба вигадувати, достатньо просто роззирнутися навколо… Герой роману – добрий, великодушний раб Том, який сповідує християнську мораль та потерпає від знущань господаря. 1852 року роман вийшов окремою книгою. І тут відбулося те, про що авторка не могла й мріяти, – її покірливий герой, що помирає під нагайкою господаря й життєвим кредо якого є вислів “Господи, навчи нас любити ворогів своїх”, став символом бунту та непокори.

«Хатина дядька Тома» завоювала захоплення читачів усього світу. Книга, без перебільшення, змінила ставлення до рабства світової громадськості, а час та обставини, за яких вона з’явилася друком, зробили її одним із каталізаторів Громадянської війни у США.