Справжній Зарудний-драматург починається з комедії «Веселка»

20 серпня виповнюється 100 років від дня народження Миколи Зарудного, українського драматурга і прозаїка. Він народився в селі Оріховець на Київщині в родині вчителя. Тут пройшло його дитинство, а згодом сім'я переїхала на Вінниччину, в село Великі Хутори.

Початок літературної творчості припадає саме на роки навчання в школі. Першою спробою був переклад українською мовою твору Джека Лондона «Мартін Іден». В 1939 році після закінчення десятирічної школи як активний учнівський кореспондент Микола отримав від Вінницького обкому комсомолу путівку до Інституту журналістики у Харкові.

На початку війни в 1941 році його курс було евакуйовано до Алма-Ати, де Зарудний в 1942 році закінчив Казахський державний університет. Після закінчення працював у газеті «Ворошиловградська правда».

Влітку 1944 року Микола Зарудний добровольцем пішов на фронт, служив політпрацівником. Після демобілізації він працював відповідальним секретарем у газеті «Вінницька правда» (1945—1960), головним редактором, заступником директора Київської кіностудії ім. О. Довженка (1961—1963), секретарем правління Спілки письменників України (1968—1969), секретарем правління Київської організації Спілки письменників України (1981—1990).

Почав друкуватися від 1944 року, але справжній Зарудний-драматург починається з комедії «Веселка» (1958), котра принесла перший успіх. Вона ставилась у багатьох театрах України, колишнього Союзу й за кордоном. Привабливість комедії «Веселка» зумовлювалася насамперед щільністю й якістю розлитого в ній гумору, почерпнутого з народних джерел. Ця п’єса означила головні риси драматургії Миколи Яковича — конфлікт між високим, одухотвореним і приземлено-меркантильним.

Цей напрямок розвивався і в інших п'єсах: «Мертвий бог» (1960), «Фортуна» (1964), «Рим, 17, до запитання» (1969), «Дороги, які ми вибираємо» (1971), «Пора жовтого листя» (1974), «Маестро, туш!» (1978), «Обочина», «Регіон» (1981), «Бронзова фаза» (1985). Більшість п'єс драматурга — на теми сільського життя.

Окрім ряду популярних комедій і драм, перу письменника належить і трагедія «Тил» (1978), яка мала свого часу сценічний успіх у Львівському українському драматичному театрі імені М. К. Заньковецької і була відзначена Шевченківською премією.

Микола Зарудний — насамперед драматург, хоч спробував себе і в жанрі художньої прози: повість «Мої земляки», збірка оповідань «Світло» (1961), романи «На білому світі» (1967), «Уран» (1970), «Гілея» (1973). Усі ці твори присвячені трудівникам землі — найбільш знаній письменником темі та про велику любов, без якої нема справжнього щастя людині, без якої була б біднішою і наша земля.

Окремі твори перекладено російською, болгарською, польською, чеською та іншими мовами.