Поетична творчість Романа Лубківського

10 серпня виповнюється 80 років з дня народження Романа Мар`яновича Лубківського (1941 – 2015). Його життєвий шлях свідчить, що йому дано було багато.

У 1980 – 1992 роках Роман Лубківський – голова Львівської організації Спілки письменників України, був одним із засновників Товариства рідної мови, делегатом Установчого з`їзду Руху. З 1992 р. був Надзвичайним і Повноважним Послом України в ЧСФР, потім – у Чеській та Словацькій республіках.

З 1997 року по 2001 рік очолював управління культури Львівської облдержадміністрації, у 1996–2000 роках – голова Львівського обласного об`єднання Всеукраїнського товариства ім. Т. Шевченка.

Він був народним депутатом України першого демократичного скликання (1990−1994), членом комісії у закордонних справах Верховної Ради. Саме на його пропозицію 24 серпня 1991 року до зали Верховної Ради було внесено національний прапор України, саме він ініціював запровадження традиції, згідно з якою наші президенти присягають на вірність Україні, поклавши руку не тільки на Конституцію, а й на Пересопницьке Євангеліє.

А ще він поет, перекладач, дослідник і палкий пропагандист яскравих національних феноменів у літературі, науці, мистецтві. Він органічно перейняв на себе місію провідника духу від великих попередників — Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Василя Стефаника, Богдана Лепкого, Богдана-Ігоря Антонича та ін. В ерудиції щодо творчих досвідів у світових культурах йому не було рівних!

З нагоди ювілею працівники бібліотеки-філіалу №7 знайомлять з його поетичною творчістю. Адже, як зазначає Дмитро Павличко: «Поетична творчість Романа Лубківського – досі не розкрите, навіть приблизно не розгадане й належно не оцінене явище української літератури».

Ще навчаючись у десятому класі у місті Теребовля, він друкувався в обласній газеті «Вільне життя». Поетичний хист Романа Лубківського інтенсивно розвивається і під час навчання в університеті, а вірші молодого поета-початківця друкуються у багатьох періодичних виданнях України.

Як поет він належить до другої хвилі покоління шістдесятників. І хоча він прийшов в поезію після блискучих дебютів Бориса Олійника, Івана Драча, Миколи Вінграновського, вже тоді, як зазначають критики, у його віршах звучав власний голос.

Роман Лубківський — автор численних поетичних збірок «Зачудовані олені» (1965), «Громове дерево» (1967), «Рамена» (1969), «Смолоскипи» (1975), «Звіздар» (1977), «Майоліка» (1985), «Словацьке літо» (1986), «Карбівня» (1987), «Серпневе яблуко» (1989), «Балканський Христос» (2001), «Камінне жниво» (2001), «Квітень у серпні» (2003), «Зелене серце» (2003), «Сто і одна строфа» (2003) і прозових творів «Многосвіточ» (1978, публіцистика), «Високі райдуги» (1979, публіцистика), «Богорівний, бо правдомовний: Слово про Шевченка» (1997, монографія), «Сповідь. Молитва. Присяга: Літературний портрет Д. Павличка» (2004, монографія).

Лірика його ввібрала в себе і мелодику подільської материної пісні, і музичність молодого Тичини, і строгий контур українського сонета від Івана Франка, Максима Рильського, Дмитра Павличка. Вона щедро напоєна фольклорною символікою. У ліричному героєві його віршів є щось від звіздаря наших колядок і щедрівок, що має світлом зорі розтяти темінь ночі. І хоч якою темною була ця ніч, і колядувати було заборонено, все ж той промінчик зорі тоталітарному безбожному режимові не вдавалося погасити.

Роман Лубківський поетичною уявою здійснює мандри Україною, зокрема родинними місцями, дбайливо визбируючи ті зерна духовності, які потім сходили, ставали дозрілими плодами і творили національну культуру як цілісність.

Ще Роман Лубківський здобув законне місце у гроні найвідоміших українських майстрів перекладу, адже переклав сотні творів.

Також літературознавці виокремлюють у творчості Лубківського Шевченківську тематику, яку поет осягав упродовж тривалого часу, ще від книжки «Карбівня». Згодом написав цикл, присвячений Кобзареві, «Погляд вічності», який відтворює персональну історіографію Кобзаря. Ця своєрідна інтерпретація Шевченкових двадцяти двох автопортретів, і, по суті, є унікальним явищем у сучасній українській літературі. За збірку у 1992 році Роман Лубківський був удостоєний Національної премії імені Шевченка.