Найщедріший дар українців - пісня

     Справжнім подарунком для користувачів бібліотеки-філіалу №7 стало свято талановитих особистостей «Талант, як сонце з неба світить», яке зібрало повний читальний зал шанувальників пісні.

 За легендою Господь дав дівчині-Україні неоціненний дар – пісню, щоб вона уславила її на цілий світ. Не просто любов до пісні, але її майстерне  виконання є спільним талантом учасників вокального ансамблю «Оберіг» Шевченківського територіального центру обслуговування населення. А їхній керівник заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки композиторів України, лауреат міжнародних та літературно-мистецьких премій Олексій Іванович Чухрай по праву відноситься до когорти уславлених творців музики не тільки краю, але й України.

Учасниці гуртка «Українські вечорниці» вишивали оберіг єднання

 В травні місяці цього року полтавські майстрині Катерина Калініченко та Зоя Коваленко, як данину пам’яті великому Кобзареві створили рушник «Зоряний шлях Тараса» і передали його у Національний музей заповідник Тараса Шевченка у Канів під час заходів до 155-ої річниці перепоховання поета. 

 А вже на зворотному шляху із Канева Анатолій Банний, член Полтавського громадського шевченківського комітету, запропонував майстриням розпочати роботу над новим оберегом для всієї України, для її захисників, який би символізував і закликав до єднання України.

 Зоя Дмитрівна провела  підготовчу роботу і вже з середини серпня до вишивання оберегу-вишивки «Україна всіх єднає», розміром 4м  на 1,5 м почали долучати всіх бажаючих. Як завжди робота цих майстринь сповнена символізму, де жодна деталь не є зайвою і випадковою, усе продумано до дрібниць.  В східній частині буде розміщений портрет Івана Франка, цьогорічного ювіляра, а в західній частині – портрет Тараса Шевченка у військовій формі. Девізом оберегу стали слова  «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ». На оберегові буде представлена і національна символіка, і народна символіка і символіка окремих міст. Оздоблений оберіг буде мереживом, виготовленим у техніці фріволіте.
     Сім’я Банних із Полтави та сім’я Теряників із Канева здійснила уже цілу подорож із оберегом, під час якої його вишивали воїни, волонтери. Маршрут цієї поїздки згодом буде нанесено на оберіг : Полтава – Канів – Миргород – Полтава – Карлівка – Дніпровська область – Запорізька область – Донецька область – Луганська область – Харківська область – Полтава.

 Катерина Калініченко та Олена Кульчій представляли оберіг в Одесі на форумі «Українська мова – мова єднання», де до вишивання долучались представники різних областей України.

 А 27 жовтня естафету вишивання оберегу підтримали  вишивальниці, учасники гуртка «Українські вечорниці» та працівники бібліотеки-філіалу №7.

    Вишивання розпочали під гуртове виконання пісні «Вишиванка». Мабуть це і задало настрій всій роботі, бо Катерина Андріївна і Зоя Дмитрівна, відзначили, що в «Творчій майстерні» панувала добра і душевна атмосфера і було зрозуміло, що до роботи взявся дружний  колектив.

    Олена Кульчій прочитала свій вірш, який присвятила цьому оберегу.

До вишивання із задоволенням приєднався  навіть полтавський поет Володимир Степанович Мирний.

Його пісні в душі народу

 Є на світі вірші, які зігрівають душу і серце. Вони чудово лягають на музику, легко запам’ятовуються, гарно співаються, а згодом стають народними. Така доля випала пісням на вірші відомого українського поета – пісняра Дмитра Омеляновича Луценка. «Його пісні в душі народу» – саме так був названий літературно – музичний вечір, який було проведено в читальному залі нашої бібліотеки. І дійсно зараз просто неможливо уявити собі скарбницю нашої сучасної української пісні без творів цієї людини, тому що вищим творчим покликанням нашого відомого поета – земляка стала українська пісня.

 Начальним акордом заходу стала пісня «Україна, любов моя», бо Луценко був її самовідданим сином і оспівував її і в образі матері – неньки і священної мадонни і пишної квітки планети Земля.                                        

 Життя Дмитра Луценка було далеко не легким. Голодомор, смерть батька і тяжка нужда штовхнули юнака в донбаські шахти. Далі – напівголодні студентські роки у Києві… З 1939 року зовсім молодий Луценко йде на військову службу. Далі фронт, контузія на німецькій землі, що зробила поета інвалідом другої групи. Спогадами про життя Дмитра Омеляновича в документальному фільмі «Як його не любити...» ділиться його дружина Тамара Іванівна, його друзі і знайомі, він особисто читає вірші.

     Син Полтавщини, душею Дмитро Луценко ніколи не полишав свого краю, бачив і розумів увесь мистецький потенціал рідної землі. Близькою його серцю була творчість земляків. Серед них одна з перших – Герой України, народна артистка України – Раїса Кириченко. Вона стала першою виконавицею його пісень «Ой ти, ніченько» та «Мамина вишня», першим лауреатом літературно – мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото».

 «Вони дарували людям пісню» — це виставка, яка була презентована на заході, присвячена творчості Дмитра Луценка і Раїси Кириченко.

    Пісенний засів Дмитра Луценка став окрасою репертуару не лише відомих професійних майстрів, а й численної армії самодіяльних митців. Пісні на вірші Дмитра Луценка становлять чималу долю і в творчості знаного полтавського композитора Олексія Івановича Чухрая. Його пісні представлені в збірці «Криниця мого кохання» та «Про любов наспіватися не можна».

 Вокальний ансамбль «Оберіг»,  керівником якого є Олексій Іванович Чухрай, подарував присутнім виконання таким чудових пісень Дмитра Луценка як «Осіннє золото», «Ой ти, ніченько», «Дівочий сон», «Невгамовні солов'ї», пісню «Синьоокі солов'ї» на слова Михайла Шевченка, присвячену Дмитру Луценку, народні пісні.