вівторок, 7 липня 2020 р.

Ой на Івана, та й на Купала нічка чарівна настала

Фольклорна інформхвилинка
        У ніч з 6 на 7 липня відбуваються масові гуляння з приводу одного з найдавніших, ще дохристиянських, свят - Івана Купала.
Слід відразу визначитися з принциповим питанням: свято Івана Купала не має нічого спільного з Різдвом Предтечі та Хрестителя Господнього Івана, яке вшановує цього дня церква. Це різні свята, вони мають різну історію, і єдине, що в них спільне, – те, що вони збігаються в даті.
 Власне, свято Івана Купала – дуже давнє, археологи вважають, що його відзначали вже в сиву давнину – близько 3 тисяч років тому, але давні традиції збереглися і святкуються й донині. 
 Отож, Іван Купала (Купайло, Сонцекрес, Колосок) – персонаж давній, прийшов до нас з давньоукраїнських міфів і пов'язаний зі святкуванням літнього сонцевороту. Й досі нема одностайної думки щодо походження імені «Купало». Є версія, що - від слова «купа» – вступ у шлюб, поєднання жіночого та чоловічого начал. А ще є думка, що Івана Купала походить з язичницьких ритуалів очищення, омивання, яке відбувалося в річках і озерах у день літнього сонцестояння.
 До речі, Купала відзначають і в інших європейських країнах. Найчастіше там це називається Іоанновий день. Наприклад, в Англії, Шотландії вечір на це свято, так зване передсвято, оспіване ще сером Вальтером Скоттом у баладі. Або латвійський Ліґо – сонцеворот, свято родючості. Цього дня – або вечора – наші близькі та далекі сусіди також ворожать, здійснюють обряди з водою, розпалюють вогнища і стрибають через них. І теж вірять у силу папороті – наприклад, в Англії напередодні свята мовчки збирають насіння цієї рослини, щоб привернути увагу коханих. В Естонії напередодні святого Івана (на Яновий день) теж палять багаття – щоб цілий рік масло було жовтим, як сонце, полум’я чи золото. А в Німеччині та Чехії надівали сплетені з полину шапочки та дивилися на розпалені цього дня вогнища – щоб до кінця року очі не боліли й бачили. А що можна сказати про німецькі землі Ольденбурґ і Мекленбурґ? Там вірять: якщо захворіла дитина на Івановий день, то вилікувати її зможуть лише троє чоловіків на ймення… Йоганн.
 Святкували Івана Купала  в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.
 Символізувало народження літнього сонця – Купала і тим самим завершує панування весняного сонця – Ярила. Головними персонажами свята були – Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества.
  Традиційно Івана Купала в Україні відзначають на природі. У цю ніч треба розвести багаття і перестрибнути через вогонь, сплести вінок з квітів і пустити його на воду, гадаючи на коханого, співати пісні. Якщо все це зробити, то свято вважається удалим.
   Звичайно, з цим святом пов’язана сила-силенна прикмет.
  Це цікаво описала Леся Українка: «Одспівавши купала, часом дівчата ворожать на вінках. Дівчина пускає на воду два вінки, один загадує на себе, а другий на якого хлопця: коли вони зійдуться докупи на воді, то значить дівчина буде в парі з своїм хлопцем. Або так: дівчина тичкою спускає свій вінок на дно річки; коли він спливе наверх, то дівчина піде заміж у той рік».
  А якщо пущений по воді дівочий вінок потоне, то коханий не посватає. А подекуди вірили в страшніше: що це на смерть дівчини.
   Але краще поговоримо про приємне і практичне. Адже Купала вказував, як діяти в господарстві. Отже, це й хазяйновите свято. Наприклад: сильна роса цього дня – на врожай огірків. Якщо Іванової ночі зоряно – буде багато грибів. Але якщо гроза, то горіхів буде мало, і вони зростуть порожні (їх «випалить»). А є й поетичні спостереження: під дощем квіти сильніше пахнуть (і це справді так!). А ще це й медове свято: «Годуй бджолу до Івана – зробить з тебе пана». Мед з’являється за два-три дні до або після Купали.
  Основний мотив свята – знищення нечистої сили. Відьму можуть символізувати колесо, стоптані туфлі або лялька. Все це можна безжально спалити, потопити, розірвати на шматочки або закинути на дерево. Разом з відьмою спалюють двері, взуття, мітли. Але відьмою може опинитися і та, яка відмовиться стрибати через вогнище.
   І куди ж без папоротевого цвіту! Здається, про нього всі знають. Звичайно, реальна папороть розмножується спорами і не цвіте. Вигадана квітка відкриває все на світі – але той, хто хоче стати наймудрішим, повинен витримати диявольські спокуси і залякування, не піддаватися на оману та донести цвіт додому.
  Купальської ночі з’являється ще один цвіт – переліт-трава. Це летюча квітка, яка, давшись до рук (її ще треба вміти схопити) згортається в краплинку. Цією краплею треба потерти очі – і відкриються таємниці, у тому числі скарби. Також тоді опівночі цвіте розрив-трава, яка відмикає всі замки і взагалі має магічні властивості.
  Таких дивовижних трав безліч – просто знахідки для знахаря: плакун-трава (треба копати її корінь), нечуйвітер, адамова голова (мандрагора), тирлич – останній збирають на Лисій горі, під Києвом… Просто цілий гербарій. Але треба одразу хапати ці рослини, бо вони цвітуть або з’являються вельми недовго.
  І, безперечно, вірять, що саме Іванової ночі трави (реальні, а не міфічні) набувають особливо чудодійної сили – отже, хто хоче зцілитися, уперед. Ось чому знахарі саме тоді блукають лісами і полями. Але не все так просто: треба вимочити трави (полин  або чорнобиль, нехворощ; шавлію чи інші рослини) у ранковій росі та покласти сушитися на сонці. Тоді буде справжня панацея. Зібрані трави селяни освячували в церкві й клали на покуті. А на Гуцульщині вірять, що купальської ночі лікарські рослини сіють мавки та інші духи.
  Давним-давно минули часи язичництва – дитинства народу. Ми давно інші, ми вже християни, у нас тверда віра і переконання. І це чудово! Але неправильно буде заперечувати чи перекреслювати те, що було в давнину, - цікаве, насичене, цілковитий симбіоз людини з природою. Міфологія, давні звичаї і обряди, уявлення наших предків про світ, їх світосприйняття  є частиною нашої культури, частиною нас, це традиції нашого народу. І ми, як і тисячі років тому, віримо в силу землі, збираємо цілюще зілля, плетемо віночки, очищуємо душу, купаючись у річці. Це – безперервний зв'язок поколінь і усього, що створив Господь.
 Тож святкуємо Івана Купала – найбільш магічне, чарівне і дивовижне свято!

Немає коментарів:

Дописати коментар