Вже вдруге 1 листопада день народження полтавського письменника Володимира Степановича Мирного відзначаємо без нього. Є що згадати, а саме головне, є що почитати – його щиру і трепетну, подекуди призивну лірику, особливо останні твори, та життєву, філософську і, в деякій мірі, повчальну прозу.
Дуже любив Володимир Степанович природу, в ній черпав сили та натхнення. Хоча в нього багато віршів про всі пори року, та сьогодні, в осінній день його народження, віддамо перевагу саме ліриці про осінь. Її він змальовує неймовірними словесними фарбами.
А
біль пече, а біль тривожить.
Іду
в ліси. Там чистота.
Там
жовте листя – сльози Божі –
На
згірклу землю опада.
А можливо, і його душа прилітає до нас пожовтілим листочком, адже він писав: «Відлітають осінні листки аж за обрій…Мов душі померлих».
Немає коментарів:
Дописати коментар