Микола Сингаївський написав перші рядки «Чорнобривців» у Франції

Свою пісню і вдачу Микола Сингаївський взяв із отчого краю, поліського села Шатрище на Житомирщині, де він народився 12 листопада 1936 року в сім'ї хлібороба. Його дорога до слова, як і вся творча біографія, практично не розлучалася з поезією теплих лугів, ластівочих весен, а відтак і поезією праці, причетністю до співучого розмаїття краси рідної природи. Працівники бібліотеки-філіалу № 7 підготували інформацію про знакову поезію Миколи Сингаївського «Чорнобривці», яка стала українським ліричним гімном, ніжною до болю посвятою українській жінці і нашій Божій, милій стороні і яку поет написав, як не дивно, у Франції. 

Для України чорнобривці звична квітка, потопали в чорнобривцях і рідне село та отча домівка Миколи Сингаївського. Але як же було йому, студенту філологічного факультету Київського університету, в Парижі побачити величезну клумбу з дивовижними, небаченими доти квітами, які довкруж були обсіяні чорнобривцями. То таке на нього справило враження – квіти його мами так далеко від Шатрищ! – що саме там, у Франції, він і написав перші рядки невмирущих тепер «Чорнобривців».

Після цього з поетом наче щось трапилось. На той час він уже дружив з Володимиром Верменичем, навіть написали кілька пісень. Правда, то були пісні з тієї «опери», після якої дехто з українців-патріотів їм руки не подавав. Тоді ж Сингаївський і поділився задумом пісні про матір і чорнобривці. А у Верменича була якраз готова музика, яку він шкодував збавляти на славу партії чи комсомолу. Під неї і лягли ті строфи, що зродилися в Парижі. Написав їх Микола для вимогливого Верменича аж п’ять варіантів.

Пісня творилася довго і важко. То був 1957 рік. Прозвучала вона кілька разів, як сотні інших пісень, та й потрапила на деякий час ніби в її тінь. І не дивно, бо якраз тоді «гриміла» «Пісня про рушник» Майбороди і Малишка.

Але минув, напевно, рік і «Чорнобривці» потроху почали злітати. Володимир Верменич дав її своєму другові – прекрасному співакові, солісту столичної опери, золотому тенору Костянтину Огнєвому. З Костянтином Огнєвим, який виступав у Канаді серед сили-силенної народу на літній естраді та виконував пісню про чорнобривці, трапилась цікава історія. На другому куплеті із задніх рядів почали підніматися люди і виходити, просто-таки вибігати із зали. У вокаліста аж холодок по серцю війнув і жах охопив! Але за кілька хвилин всі ті люди повертаються та несуть оберемками чорнобривці. І поки артист доспівав, то вся сцена була в чорнобривцях.

Саме відтоді «Чорнобривці» розквітли в народі. Пісню потім взяли собі до репертуару Олександр Таранець, Дмитро Гнатюк, а далі десятки старших і молодших виконавців – від Квітки Цісик до Віктора Павлика та Віталія Козловського. Ось як сказав Микола Сингаївський про це: «Всі вони цю пісню співали і співають по-різному, але мені все подобається. У наших із Верменичем «Чорнобривців» були різні періоди. Пісня то злітала, то її ніби забували. Сьогодні в неї – ще одна молодість».