четвер, 18 листопада 2021 р.

Історичне минуле та будні сучасності в творчості Дмитра Міщенка

Творчий доробок відомого українського письменника Дмитра Олексійовича Міщенка, кандидата філологічних наук, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка без перебільшення є одним з найкращих здобутків української літератури другої половини XX століття, бо вiн створив цілу бібліотеку – шість збірок оповідань, дванадцять романів, дванадцять повістей, які не раз перевидавалися.

Цей допис підготовлено працівниками бібліотеки-філіалу №7 до 100-річного ювілею письменника.

Дмитро Міщенко народився 18 листопада 1921 р. в с. Степанівка Перша Запорізької області в селянській родині, де було п’ятеро дітей. В 2 роки залишився без батька. Про тяжкий час свого дитинства, голодомор прозаїк напише у повісті з унікальною документальною базою «Хліб наш насущний». В ній образ Мами піднятий до рівня великомучениці, бо українська жінка не тільки дітей годувала й ростила, а й усе робила для того, щоб вони виросли людьми. Народні пісні, казки, вперше почуті рядки Кобзаря – усе те закарбувалося в пам`яті і послужило підмурком, на якому й постала майбутня творчість Дмитра Міщенка.

З першого й до останнього дня війни Дмитро Міщенко був на передовій як командир батареї польової артилерії. Тому згодом тема війни стане особливою у творчості Дмитра Олексійовича, бо правду війни він виніс із своїх життєвих «окопів Сталінграду», переживши жорстокі фронтові поневіряння, втративши багато побратимів. Повість «Батальйон необмундированих» донесла до читачів художню правду про жителів сіл Південної України, котрих кинули в бій зі словами: «Зброю добудете в бою». І, неозброєні, необмундировані сільські хлопці та дядьки форсували Дніпро, героїчно відбивали атаки, і коли було взято правий берег, то не знайшли навіть списків батальйону – з чотирьохсот залишилось дванадцять чоловік.

Період навчання на філологічному факультеті та аспірантурі Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка відзначиться для письменника плідною співпрацею з видавництвами та пресою, де він публікував свої перші твори. З 1956 року він член Національної спілки письменників України.

Прихильність критиків до збірки оповідань «Сини моря», роману «Сіверяни» спонукає прозаїка працювати в художньому освоєнні історичного минулого. Але орієнтація тодішньої літературної громадськості була націлена на сучасність і тільки на сучасність. Дмитро Міщенко по-своєму ставиться до вимог системи й уміло вишукує в буднях сучасності важливі проблеми суспільного життя. У кожному його творі своєрідно відтворено ту пагубу, про яку серед літературної громадськості піде доволі жвава розмова лише через багато років, — мається на увазі пагуба бездуховності.

У 80роках письменник знову повертається до художнього освоєння історичного минулого свого народу. Саме тоді виходить у світ його знакова трилогія – романи «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата». Твори письменника історично поєднують історичні джерела та художню інтерпретацію етнографічних та культурно-історичних документальних матеріалів з авторською вигадкою, елементами пригодницьких романів, любовною романтикою.

В останні роки життя письменник часто виступав у пресі з публіцистичними статтями, друкував оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.

Життєві принципи Дмитра Міщенка, котрим він був вірним завжди, сформулював Петро Кононенко«стояти на охороні правди і краси, почувати себе відповідальним за все, що діється на світі, пам’ятати: честь і совість кожного – у тісному зв’язку з честю роду, а честь і совість роду – із честю і совістю народу».

Немає коментарів:

Дописати коментар